ЯК ГАРТУВАЛАСЬ ІДЕЯ
Я вже давно мріяв зробити собі фестивальне літо, провести його на свободі та з музикою, коли побут і будні залишені десь далеко позаду. Мріяв дійсно дуже здавна, але так склалось, що за попередні роки відвідував по одному-два маленьких фести. Обставини з того часу не змінились, якщо не погіршали. Моя дівчина все літо займалась своїми справами, і я полишив надію кудись їхати з нею. Друзі вже перестали збиратись так масово і кисли в місті. Ні наметом, ні спальником я досі не розжився. Скидалось на те, що знову "нема як" і "нема з ким", що цього літа тим більш нічого не вийде.
Можливо, обставини не змінились. Але змінився я. Я усвідомив, що насправді всі проблеми ефемерні. І насправді тобі НІЧОГО НЕ ЗАВАЖАЄ, КРІМ ТВОЄЇ НЕРІШУЧОСТІ, окрім власної м'якотілості і відчайдушного чіпляння за зону комфорту. Я просто твердо вирішив, що поїду. І тоді всі зовнішні обставини були розчавлені залізним чоботом, всі внутрішні сумніви посипались, як картковий будиночок від дужого вітру. Їх змінили жорсткі, але дієві вольові думки.
Спочатку було Рішення. А далі все вийшло. Того 2013го року майже завжди я їздив зі старим другом Іваном, з яким відкрив фестивальний квест ще в школі. Він теж хотів наситити літо і був не менш здатен на хардкорство. Зазвичай, ми не брали нічого – гроші в кишеню, куртку чи светр в наплічник, і вперед. Аскетизм і спонтанність. Всі збори, приготування і обговорення заключались в єдиній фразі: "По ходу буде видно". Найчастіше ми тусили одну добу – через Іванову роботу і відсутність намету. Але моєю метою й було не завалитись кудись надовго, а відвідати якнайбільше фестів, засмакувати і оцінити кожен. Тому цей формат якраз був доречним. Ніч стандартно ми не спали, старались встигнути всюди і побільше побачити, для чого доби хватало предостатньо. Крім того, ніхто з нас не пив. Хоч ми і пропустили такий "чудовий" аспект як буханину коло наметів, я анітрохи не шкодую. Мені важливо інше, а алкотреш цікавив мало.
Можливо, обставини не змінились. Але змінився я. Я усвідомив, що насправді всі проблеми ефемерні. І насправді тобі НІЧОГО НЕ ЗАВАЖАЄ, КРІМ ТВОЄЇ НЕРІШУЧОСТІ, окрім власної м'якотілості і відчайдушного чіпляння за зону комфорту. Я просто твердо вирішив, що поїду. І тоді всі зовнішні обставини були розчавлені залізним чоботом, всі внутрішні сумніви посипались, як картковий будиночок від дужого вітру. Їх змінили жорсткі, але дієві вольові думки.
- Хочеш? Їдь. Досить відкладати.
- Нема з ким? Знайди. Людей багато.
- Нема речей? Забудь. Чого нема – того не треба. Виживеш і на землі під небом.
- Нема часу? Не бреши. У всіх 24 години на добу. Часу в тебе багато, ти його не туди тратиш.
- Хтось проти? Насри. Не їм вчити, як тобі жити.
Спочатку було Рішення. А далі все вийшло. Того 2013го року майже завжди я їздив зі старим другом Іваном, з яким відкрив фестивальний квест ще в школі. Він теж хотів наситити літо і був не менш здатен на хардкорство. Зазвичай, ми не брали нічого – гроші в кишеню, куртку чи светр в наплічник, і вперед. Аскетизм і спонтанність. Всі збори, приготування і обговорення заключались в єдиній фразі: "По ходу буде видно". Найчастіше ми тусили одну добу – через Іванову роботу і відсутність намету. Але моєю метою й було не завалитись кудись надовго, а відвідати якнайбільше фестів, засмакувати і оцінити кожен. Тому цей формат якраз був доречним. Ніч стандартно ми не спали, старались встигнути всюди і побільше побачити, для чого доби хватало предостатньо. Крім того, ніхто з нас не пив. Хоч ми і пропустили такий "чудовий" аспект як буханину коло наметів, я анітрохи не шкодую. Мені важливо інше, а алкотреш цікавив мало.
ЛЬВІВЩИНА-ТУР. ДЕШЕВО ТА СЕРДИТО
Хоча моїм наміром було охопити нові небачені фести, різнобічно відчути їх і порівняти, почали ми з уже звичного Зашкова. По-перше, традиція – його відвідини для мене і багатьох друзів стали стандартом. По-друге, близько і безкоштовно – туди так легко з'їздити, що гріх проґавити. Накінець, він перший, на самому початку літа, коли в інших ще й програма не складена. Він задає початок сезону і ввергає тебе в фестивальний настрій, що тримає до наступного двіжу. Чого тягнути до липня? Тож ми, ніграма не сумніваючись, стартанули цьогорічний фестквест і взяли Зашків-2013.
То був вдалий початок. Та сходу розігнавшись, далі я загальмував більш ніж на місяць. Пам'ятаю, що хотів відвідати ВишиванкаФест у Дрогобичі 29-30 червня – він коштував всього 20грн. і пропонував гідну програму. Але ніхто з друзів не зміг, а я чогось тоді не був в ударі шукати незнайомців (потім читав, що на той фест загалом людей зібралось негусто). Ще була ідея поїхати на Підкамінь в однойменному селищі вже 19-21 липня, безкоштовний і з заманливим набором гуртів. Та сталось так, що він співпав по часу зі ще однією подією.
Отож, наступний наш виїзд відбувся наприкінці липня на ФортМісію. Взагалі-то цього року його об'єднали з ФранкоФестом в одну, десятиденну епопею з назвою "ФранкоМісія". Та попри певну їх схожість, зокрема присутність AmnestyInternational та тематичних ленд-артів, по духу ті фести залишились вкрай різними, і враження про них дуже різне. Окрім того, часовий розрив між ними становив чотири дні. В ці дні, з понеділка по четвер, відбувались якісь зустрічі-дискусії та концерти в малих містечках і селах. Можливо, місцеві їх відвідували, та схоже з фестивальників по отім всім майже ніхто не їздив. Тож спочатку, бачучи що пауза вже занадто затягнулась, ми продовжили аскетичний фестквест і взяли новий етап, яким стала ФортМісія-2013.
Після нього я, чесно кажучи, трохи задумався. Чи варто продовжити мені оту новостворену ФранкоМісію. Дуже не хотілося ще раз споглядати таке як на фортах, тільки в іншому місці. Але все-таки, закриття події зазвичай краще за відкриття, тай то зовсім різні фести. Альтернатив на наступні вихідні не спостерігалось. А головне - кінчався липень, і перебирати заходами як вередлива дитина було б дуже тупо. Проґавити фестиваль, бо тобі бачте щось не засмакувало в попередньому, видавалось гнилою відмазкою. Тому відразу за тиждень наш фестквест знову просунувся, ми відкинули сумніви наче шмату і взяли ФранкоФест-2013.
Отепер я розсмакував безупинні розваги. А дізнавшись, що через тиждень знову є куди поїхати, не мав жодного наміру гальмувати. Не спинило мене й те, що ні Іван, ні інші друзі, з якими я почав це літо, вже не змогли його продовжити. Я знайшов цілком нову компанію. І зібрався на зовсім новий фест, віддаленіший та не схожий на попередні за форматом. І, скидалось, що їхати доведеться на довше і не так легковажно. Я знав, що все буде геть незвично, але саме цього й хотів. Не збавляючи темпу фестквесту, я разом з трьома друзями на наступні ж вихідні взяв Тустань-2013.
То був вдалий початок. Та сходу розігнавшись, далі я загальмував більш ніж на місяць. Пам'ятаю, що хотів відвідати ВишиванкаФест у Дрогобичі 29-30 червня – він коштував всього 20грн. і пропонував гідну програму. Але ніхто з друзів не зміг, а я чогось тоді не був в ударі шукати незнайомців (потім читав, що на той фест загалом людей зібралось негусто). Ще була ідея поїхати на Підкамінь в однойменному селищі вже 19-21 липня, безкоштовний і з заманливим набором гуртів. Та сталось так, що він співпав по часу зі ще однією подією.
Отож, наступний наш виїзд відбувся наприкінці липня на ФортМісію. Взагалі-то цього року його об'єднали з ФранкоФестом в одну, десятиденну епопею з назвою "ФранкоМісія". Та попри певну їх схожість, зокрема присутність AmnestyInternational та тематичних ленд-артів, по духу ті фести залишились вкрай різними, і враження про них дуже різне. Окрім того, часовий розрив між ними становив чотири дні. В ці дні, з понеділка по четвер, відбувались якісь зустрічі-дискусії та концерти в малих містечках і селах. Можливо, місцеві їх відвідували, та схоже з фестивальників по отім всім майже ніхто не їздив. Тож спочатку, бачучи що пауза вже занадто затягнулась, ми продовжили аскетичний фестквест і взяли новий етап, яким стала ФортМісія-2013.
Після нього я, чесно кажучи, трохи задумався. Чи варто продовжити мені оту новостворену ФранкоМісію. Дуже не хотілося ще раз споглядати таке як на фортах, тільки в іншому місці. Але все-таки, закриття події зазвичай краще за відкриття, тай то зовсім різні фести. Альтернатив на наступні вихідні не спостерігалось. А головне - кінчався липень, і перебирати заходами як вередлива дитина було б дуже тупо. Проґавити фестиваль, бо тобі бачте щось не засмакувало в попередньому, видавалось гнилою відмазкою. Тому відразу за тиждень наш фестквест знову просунувся, ми відкинули сумніви наче шмату і взяли ФранкоФест-2013.
Отепер я розсмакував безупинні розваги. А дізнавшись, що через тиждень знову є куди поїхати, не мав жодного наміру гальмувати. Не спинило мене й те, що ні Іван, ні інші друзі, з якими я почав це літо, вже не змогли його продовжити. Я знайшов цілком нову компанію. І зібрався на зовсім новий фест, віддаленіший та не схожий на попередні за форматом. І, скидалось, що їхати доведеться на довше і не так легковажно. Я знав, що все буде геть незвично, але саме цього й хотів. Не збавляючи темпу фестквесту, я разом з трьома друзями на наступні ж вихідні взяв Тустань-2013.
ВДАЛЬ І В КОМЕРЦІЮ
Треба сказати, я був проти комерційних фестів – таких, де треба платити за вхід шось більше за 100грн. Не те щоб проти їх проведення взагалі, а просто не бажав відвідувати. Нашо зря викидати гроші, якшо повно годних безкоштовних фестивалів або з якоюсь символічною оплатою? А таке я називав "унилою комерцією" і, шукаючи собі розваги на літо, пропускав повз увагу, якщо натикався. Тому, хоч варіантів і можливостей ще рясніло немало, у серпні я вже загальмував. Залишки теплої пори, звичайно, проводив активно (наприклад, поїздив по горах, відпочив на морі), але не фестивалив. Скидалось, що цьогорічний сезон завершився, тай в мене самого було таке відчуття.
Але ні. Тільки-но календар охопила осінь, моя дівчина вирішила, що хоче двіжу. І безапеляційно намірилась скористатись останнім шансом, яким був далекий і платний фестиваль Республіка. Як навіть казала, "поїду з тобою чи без тебе".) Іван теж збирався туди, переконуючи і мене приєднуватись до компанії. А я, після набору халявних фестів, не горів полум'яним бажанням. Та все-таки надумав спробувати тої "комерції", тай заодно відвідати хоч якесь цьогорічне дійство з дівчиною. Вже навіть домовились купити в когось два квитки.
Та все раптово перемінилось. Вона захворіла. Але рішення вже жорстко прийняте. І не відміняється. "Треба шліфанути то літо". Світ обернувся до першоджерел. Знов я та Іван. Знов без речей. І знов готові пиляти хтозна-куди вдаль. Ми взяли останню дозу хардкору, і була це Республіка-2013.
На тім фестквест 2013го завершився. Але Республіка не стала шліфовкою, маленьким заокругленням літа. Вона стала термоядерним фінальним вибухом. То був знаковий фест, який багато чого змінив у мому житті, по-своєму підготувавши ґрунт до наступного, 2014го фестивального року.
Але ні. Тільки-но календар охопила осінь, моя дівчина вирішила, що хоче двіжу. І безапеляційно намірилась скористатись останнім шансом, яким був далекий і платний фестиваль Республіка. Як навіть казала, "поїду з тобою чи без тебе".) Іван теж збирався туди, переконуючи і мене приєднуватись до компанії. А я, після набору халявних фестів, не горів полум'яним бажанням. Та все-таки надумав спробувати тої "комерції", тай заодно відвідати хоч якесь цьогорічне дійство з дівчиною. Вже навіть домовились купити в когось два квитки.
Та все раптово перемінилось. Вона захворіла. Але рішення вже жорстко прийняте. І не відміняється. "Треба шліфанути то літо". Світ обернувся до першоджерел. Знов я та Іван. Знов без речей. І знов готові пиляти хтозна-куди вдаль. Ми взяли останню дозу хардкору, і була це Республіка-2013.
На тім фестквест 2013го завершився. Але Республіка не стала шліфовкою, маленьким заокругленням літа. Вона стала термоядерним фінальним вибухом. То був знаковий фест, який багато чого змінив у мому житті, по-своєму підготувавши ґрунт до наступного, 2014го фестивального року.
Немає коментарів:
Дописати коментар