Кожному своє

Різним людям важливі різні моменти. Кожен їде на фестиваль за чимсь своїм, у кожного свій спосіб його проведення. Мій стиль – аскетизм. Мінімум речей, максимум вражень. Поменше комфорту, побільше хардкору. Менше часу на побут, більше часу на розваги. Забити на те, що все одно забудеться, робити те, що обов'язково запам'ятається.

ЩО Я ЛЮБЛЮ

---

Я люблю брати від фесту максимум, проводити його якомога різноманітніше. Не пробухати увесь час в наметовому містечку з сусідами. Але й не простояти день та ніч під сценою, віддано слухаючи кожну пісню. Мені важливо встигнути і тут і там, спробувати усе цікаве, що може запропонувати мені фестиваль. Тож загалом, люблю я багато чого, і стараюсь нічого не упустити.

• Рок музика. Я люблю рок вкрай різних напрямів, від надважкого брутального до спокійного ліричного. Люблю гурти, які вміють не просто відлабати, а завести натовп. І музична частина є для мене, мабуть, головним джерелом емоцій фестивалю.
• Двіж під сценою. Здоровенні жорсткі слеми з стінами смерті, ряди патломахачів, веселі довгі хороводи, хвилі по натовпу чи спонтанні флешмоби – усе мене радує, лиш би не стояти понуро як пам'ятник.
• Додаткові атракції. Якщо програма містить щось більше, ніж концерт з пообіду до півночі, це великий плюс. Літературні читання, покази фільмів, майстер-класи, зустрічі, арт-інсталяції та інші культурно-мистецькі розваги – коли фест не дає нудьгувати ні вдень, ні вночі, та не каже тобі "музика скінчилась, іди собі чимсь займися".
• Дружня атмосфера і знайомства. Дуже важливо, щоб подобались слухачі під сценою, сусіди в наметовому містечку, і загалом усі відвідувачі. Щоб з ними хотілось спілкуватись, знайомитись, сидіти вночі біля багаття чи готувати вранці їсти.
• Прогулянки за територію. Вдале розташування теж добряче покращує враження. Коли поряд небідне пам'ятками місто зі своїм колоритом чи цікаві об'єкти поблизу, коли є на що подивитись окрім власне фесту – це значно захопливіше, аніж безкінечний одноманітний ландшафт довкола, якісь ліси, поля і села.
• Масовість. Мені вже давно не цікаво слухати музику і відриватись з п'ятьма-десятьма людьми, навіть якщо вона дуже драйвова. Тусуватись увесь час з маленькою групою, навіть якщо це дуже хороші люди. Гуляти самому по території чи поза нею. І хоча я лютий індивідуаліст, на фесті я хочу масовості і відчуття того величезного натовпу.

За оцим усім я і їду на фестиваль. А високий рівень задоволення даних пунктів якраз формує моє позитивне враження про нього.

ЩО МЕНІ БАЙДУЖЕ

---

Комфорт і погодні умови, якщо коротко. Я, живучи в місті, звичайно, не байдужий до елементів добробуту і не ходжу наче бомж. Але на таких заходах в мене вмикається спеціальний фестивальний режим, який їх в корені ігнорить. Займатись комфортом і організацією побуту я буду вдома, а на фест я їду аж ніяк не за тим, і кілька днів спокійно переживу та навіть не помічу.

• Туалети. Майже завжди це рядочки біокабінок, повсюдно однакові, стандартно чисті на початку і смердючі завалені під кінець. Зайшов, вийшов, забув. Я не туалети розглядати приїхав, і проводжу з ними настільки мізерно часу, що мене абсолютно не хвилює їх кількість, стан, черги, тощо.
• Душі. Ніколи не користувався. Як? Та отак, просто фізіологія дозволяє – я потію вкрай мало, і два дня недостатньо шоб вгробитись до неприйнятного стану. Я взагалі й намет рідко беру з собою, не те щоб шампунь чи мило. А свіжість... Часто поблизу є озеро чи річка. І жоден душ не освіжає так, як стрибок в нічну воду бомбою з розгону.
• Їжа на продаж. Дешево чи здирницько, смачно чи не надто, як готується і як продається – на фесті мені це цілковито байдуже. Погурманити я зайду собі в ресторан, а тут я товчу на фоні що підвернеться, від чийогось макарону з казанка до м'ясних виробів з яток. Харчування має бути здоровим. Регулярне – здоровим, це так. А від кількох днів всеїдності я не постраждаю аж ніяк.
• Погода. Тут і сказати нічого. На щастя, я погодотривкий. Спека, холод, вітер, дощ? Від того мені ні зелено, ні м'яко. І відпочинок так не зіпсувати.

Читаючи відгуки в неті про ще не відвіданий фестиваль, я не можу скласти собі враження. Вони завалені коментуванням туалетів-душів, описами що хто з'їв і за скільки, чи короткими ейфоричними фразами на кшталт: "Да фест афігєнний! А [тут-чиясь-улюблена-група] просто вааау!" Що ж, кожному своє. Я не скажу, що вплив на мене даних пунктів по комфорту є рівно нульовим. Але підтримання їх хоча б на щонайменшому, мізерному рівні є для мене достатнім. Організатори його забезпечують, тому ці деталі побуту проходять повз мою увагу і зовсім забуваються. Тож у моїх спогадах про фести, на жаль, туалетних черг не зустрінеться.(

ЩО Я НЕ ЛЮБЛЮ

---

Бидло. Це єдине, що я не люблю НЕНАВИДЖУ. Тупе і агресивне, з низьким розвитком інтелекту і культури одночасно. Тих, хто відпочиваючи сам, псує відпочинок іншим. Тих, хто розважається, якщо когось зневажає. Тих, хто намагається зрости в своїх очах і очах свого стада, публічно принижуючи когось чи щось з-поза цього стада... Фестиваль – це не музика, не організація і не місце. Це, перш за все, люди. І зіпсувати його теж можуть тільки люди БИДЛО.

Хто ж веде себе як бидло?

• Неформали невизначеної субкультури, зазвичай лише у вкрай залитому стані. Відчувши смак горючого, величезну кількість і силу "своїх", іноді починають поводитись злегка неакуратно щодо інших.
• Заєжджі гопнічкі з міста. Коли фест на вихідних, недалеко, та щей безкоштовний, іноді вони приїжджають цілими компаніями. Тоді складається "ефект пікнічька" – наметове містечко стає схоже на приміський ліс на свята. Їм глибоко похер вся та культурна програма. Так чисто шоб посидіти, побухати, пожарити шашличькі. Зацепити годну тьолу. Защемити неугодного прохожого. А може десь що і криво лежить, чо не взяти?
• Сєльська гопота. Найчастіше, в переважній більшості це саме сєльська гопота. Здається, вони сприймають фест не як важливу культурно-мистецьку подію, а суто як велику діскатєку. Ну і поводяться відповідно, за діскатєчним алгоритмом:
  – Якшо хтось приїхав до нас в село на діскатєку, і ми йго не знаєм – дати йому пизди.
  – Якшо їх дохуя – дати пизди по-одному.
  – Якшо дати пизди не виходе, то попсувати їм ту всю забаву к єбеній мамі, хай курва знают хто ту главний і чиє то село.
  Можливо, я тут добряче переборщую. Але деяку ворожість зі сторони місцевих персонажів і неприязнь до всього того дійства я помічав неодноразово і повсюдно.

Я зовсім не хочу сказати, що такі ВСІ. Бувало, що якісь пацики по-дружньому пригощали тим же шашличком. Траплялись добродушні веселі сільські хлопці, які могли допомогти чи щось підказати. Але й негативу з голови не викинеш, побачене не розбачиш, почуте не розчуєш. Особисто до мене бидло ніколи не проявляло активності, і я, мабуть, мав би не звертати уваги. Але, на жаль, не можу.

Чому не можу ігнорувати?
Колись, ще в школі, коли я ходив лисий і в олімпійці під шию, я міг. Робив що хотів, зовсім не бачучи людей довкола. Але в універі я почав запускати патла, з чого почались легкі наєзди зі сторони нашого "цвіту нації". Тепер, ідучи містом, я став обережним. І звик блискавично оцінювати обстановку. Я швидко розрізняв групи юного наслєдія совка, моментально підраховував їх кількість, помічав що в кого в руках і чим займаються, відзначав бачать мене чи ні, ловив обривки фраз і наперед вгадував наміри. Ситуація, коли ти йдеш, розглядаючи зіроньки, а тут тобі ні сіло ні впало тарпєда в писок, була виключена. Я завжди був напоготові і на крок попереду.

Мабуть завдяки цьому, за всі роки так і нічого зі мною не сталося, хоча варіантів було предостатньо. Я постригся наніц, коли догляд за волоссям мені люто набрид. Опісля і вдягатись почав стандартніше. Але чого позбутись я не зміг – це оцінювання обстановки. Розбиваючи на фесті намет, чи стоячи під сценою, я автоматично сканую оточення. І обов'язково помічаю бидло, якщо воно є. Тому в моїх спогадах про фести може бути забагато сторонніх огидних подій, в яких я був просто свідком і які, швидше всього, для когось неважливі та пройшли б мимо уваги.

Бо немало людей з успіхом ігнорує бидлоту. Це нормально. Але мої думки про це, різні за і проти – все збилось в одну коротку алегоричну фразу:
СТОЯЧИ ПО ШИЮ В ЛАЙНІ, ЛЮДИ ЩЕ МОЖУТЬ ДИВИТИСЬ ВВЕРХ І НАСОЛОДЖУВАТИСЬ КРАСОЮ НЕБА. Не знаю, добре це чи ні. Але я так не можу. Я дивлюсь довкола і бачу лайно. Яке нахер небо? Яка нахер краса? Я хочу чимшвидше вибратись звідти і відмитись. Нехай смердить і гниє без мене. І можливо, колись на його місці ще виростуть квіти.