ФЕСТИВАЛЬНИЙ СТАРТ 2007
Якщо глянути трохи далі назад, то мій багаторічний фестивальний квест почався в Зашкові 2007го, але не з фестивалю. Я, мій друг Іван і ще кілька знайомих поїхали в вишкільний табір з Конгресом. Тоді конгресівці брали окрім своїх ще й усіх охочих зі старших класів. Зовсім не пам'ятаю, як про це дізнався і чого вирішив спробувати. Зате пам'ятаю наглий ігнор на підсумкову з геометрії (то був травень 11 класу) і той недосяжний рівень аскетизму, з яким я туди зібрався. Геть без нічого – ні грошей, ні телефону, ні теплого одягу. Футболка, спортивки і сандалі на босу ногу. А ще вночі перед від'їздом я порізав ногу склом. Тоді ж, уперше в житті мене не пустили додому за гульки поночі. І хоч я спав в друзів, нічого не взяв з речей, а рану лікував примотаним скотчем подорожником, та все одно поїхав в той вишкільний табір.
Спогадів про нього залишилось багато. Купа людей в воєнному, рої і ройові командири, шикування і чергування, покарання у вигляді "відтискань" за бухло і москальські мати. Лютий дощ, ночівля в покинутій хаті бандерівця на землі. Ранкові пробіжки і спільна праця. Купання в озері. Охорона прапора, який "можуть вкрасти" і це ганьба, і "його захищати всіма засобами" (тримало в напрузі огого як). Пісні під гітару, ігри і багаття до ранку. Недільна служба, а ти на вигляд як зомбі. Дружність і добродушність людей, які, на перший погляд, можуть тобі зламати ногу за шось не то.
Загалом мені сподобалось. Тож коли в червні, на день народження Коновальця як і годиться, мав відбутись Зашків-2007, я вже мав чіткий намір їхати. Після наших захоплених емоційних розповідей про наметне життя в лісі, на фест вже зібралась чимала туса друзів. Разом з ними і новими знайомими з табору, які теж навідались сюди, я вже почувався як удома. А дещо слабші в порівнянні з вишколом заборони, тепла погода і драйвова музична програма ще більше додавали відчуття хардкорної свободи і безупинного двіжу. Бажання відчути це все знову і породило мою любов до фестивалів, початок яким поклав саме Зашків-2007.
Можливо, здалося б почати писати звіти з нього. Спогадів багато, але вони уривчасті і змішані. Та й якихось деталей, за якими можна судити про фест, я вже не пригадую так добре. Доїзд, умови побуту, програма заходів і атракції – усе це вже тьмяний фон, на якому збереглись окремі захопливі моменти. Розпечене червневе сонце і обливання з відра на джерелі, куди нас посилали за водою для їжі. Нічний рок-концерт, двіж під сценою, стрибки з дамби в нічне озеро під далекі звуки соляків. Карти і чу-ва-чі на роздягання. Сім фейсів в двомісній мокрій палатці, і півбатона замість подушки. Масові ігри в показуху і слона. Голод в останній день, коли питають "в вас є хоч хліб?" і коли сардини смакують з вафлями. Плач Єремії, і нічний показ фільму, який я не мав сил дивитись після башкомахання. Тоді все сприймалось тільки позитивно, понять незручностей і проблем не було – для мене то був хардкор і цікаві випробування, які залишаться в пам'яті.
Після нього хотілось їздити ще і ще. Хтось би мені сказав, що я ще три роки не буду на жодному фесті, я б не повірив. Але так і сталось. Того літа не було на все грошей, не всіх друзів пускали самих хтозна-куди без організації. А основне – я й не знав нічого про інші фести. Інтернет був у обраних, но не в мене. Можливо, десь у Львові вішали влітку оголошення, але в мому місті крім "куплю квартиру" чи "продам каляску" нічого не повідомлялось.
ЗАСТІЙНІ 2008-2009
Наполегливе навчання і запекле геймерство – це якщо коротко про ці роки.
Я поступив в універ і почав сумлінно вчитись. Коли в червні мої на рік-два молодші друзі їхали на Зашків-2008, я вибрав гризти матаналіз і йти на екзамен, щоб мати підвищену стипендію. І загалом я почав менше спілкуватись з ними, про те що вони їздили в Дубно почув аж через місяць напевно. Хоча вдома я не сидів зовсім неперервно – іноді виходив, катався на велосипеді, купався на озерах, їздив з родиною на море. Але також люто шпіляв. Якісь ігри з лінійним сюжетом я проходив досить швидко, а от епічні продумані світи, атмосферні і широкі, мене сильно заполоняли. І замість теплого сонця індустріального міста я все частіше обирав морровіндські болота Горького Бєрєга.
В 2009му я теж старанно ходив на пари. А решта тільки радикалізувалось. Навесні, а потім і з осені третього курсу я жив у Львові в друга. Але всі мільйони можливостей, якими я міг зайнятись в цьому чудовому місті, я ігнорив в корені. Я йшов з універу просто додому, варив мівінку і страждав фігньою. А літо... Мій фейс набрид монітору мабуть, хоч той неживий. Єдине що їздив з батьками в Карпати і в Білорусь. Решта часу я бачив вулицю тільки через вікно, і це не той випадок, коли розповідь перебільшується для краси. Вийшов в вересні. На пари.
Я поступив в універ і почав сумлінно вчитись. Коли в червні мої на рік-два молодші друзі їхали на Зашків-2008, я вибрав гризти матаналіз і йти на екзамен, щоб мати підвищену стипендію. І загалом я почав менше спілкуватись з ними, про те що вони їздили в Дубно почув аж через місяць напевно. Хоча вдома я не сидів зовсім неперервно – іноді виходив, катався на велосипеді, купався на озерах, їздив з родиною на море. Але також люто шпіляв. Якісь ігри з лінійним сюжетом я проходив досить швидко, а от епічні продумані світи, атмосферні і широкі, мене сильно заполоняли. І замість теплого сонця індустріального міста я все частіше обирав морровіндські болота Горького Бєрєга.
В 2009му я теж старанно ходив на пари. А решта тільки радикалізувалось. Навесні, а потім і з осені третього курсу я жив у Львові в друга. Але всі мільйони можливостей, якими я міг зайнятись в цьому чудовому місті, я ігнорив в корені. Я йшов з універу просто додому, варив мівінку і страждав фігньою. А літо... Мій фейс набрид монітору мабуть, хоч той неживий. Єдине що їздив з батьками в Карпати і в Білорусь. Решта часу я бачив вулицю тільки через вікно, і це не той випадок, коли розповідь перебільшується для краси. Вийшов в вересні. На пари.
ВІДРОДЖЕННЯ 2010-2012
Десь в 2010му, в кінці третього курсу гарно вчитись мені набридло. Знання та імідж попередніх років вже дозволяли халявити без втрати успішності. Я почав проводити час з старими друзями, знайомитись з новими. Знов почав запускати патла, прикид ставав все більш мозкорозриваючим, а я все більше ходив на рокотеки. І коли постав вибір, схожий на той що дворічної давності, – їхати на фестиваль чи добре зарекомендувати себе на практиці на фірмі, не прогулюючи днів, – цього разу я забив і поїхав на Зашків-2010.
Старий знайомий фест. Наших приперлось повно, і вони трохи сварились за всіляку єресь один з одним. Намети в лісі, жарка погода і звірські комарі. Ніч на березі озера і неймовірний ранковий холод. Різні люди, які привозили мегатони продуктів, як-от мішок булок чи літри згущонки, і які їлись потім цілими компаніями. Музична частина цілком вивітрилась з пам'яті, тай приїхав на фест я лиш на день. Після того зразу ж вернувся в Львів на РамштайнТріб'ют, бо хотілось шось пожорсткіше, хоча я був вкрай сонний і ледь не заспав на траві під Старушкою.
Більше того року я на фести не вибрався. Але літо яро прогреснуло – я багато гуляв і знайомився, знову їздив в Карпати і загалом не кис вдома.
Наступний рік спочатку не задався. Я затягнув з дипломом і потім клепав його з кулеметною швидкістю. А коли схаменувся, то дерева вже давно зеленіли, і місяць літа пробіг разом з Зашковом-2011, про який тоді й не мислив. Також на той час я вже зустрічався з дівчиною і, відповідно, хотів їздити з нею, а не з дружбанами. Але їй не часто виходило, не завжди хотілося, чи не зовсім влаштовували ті спонтанність і аскетизм. Саме так я проґавив масовий виїзд на ФортМісію-2011 і лиш понуро слухав враження друзів. Але не все було так кисло – тепер я знав багато фестивалів, тож ми таки на один зібрались. Це був Підкамінь-2011.
Мою дівчину тоді не пускали "на збіговиська", і увесь фест я мусив бути свідком телефонної брехні "ну я вдома", і телефонних сварок, коли батьки вже спалили, що то не так. Але це було на фоні, а інших спогадів значно більше. Велика скеля на горі позаду території, на яку можна вилізти і оглянути широченний краєвид. Незграбний слем під сценою, з елементами сєльських діскатєчних тьорок. Пісні Тінь Сонця, які співали всі мої друзі, а я тоді вперше чув. Якийсь добрий здоровань, що не мав з ким відриватись і стрибав з нами. Ніч пісень під гітару, коло вогню під сосною без намету. То був цікавий фест і, що головне, новий.
Через рік ситуація не надто змінилась. Знов лиш один фестиваль на літо, та ще й багаторазово бачений – Зашків-2012.
Можливо, він був досить хороший того року. Але особисто для мене пройшов провально. Сталось так, що моя дівчина розповіла мені повно неприємностей, і я розбитий пролежав у наметі. Друзі наполегливо бухали по-сусідству. Коли їх п'яні фейси заглядали в наш намет і тягли відриватись, я їх слав. Майже все пропустив, зокрема Фронт, який мені дуже запам'ятався зі старих рокотек, і я хотів знов його почути. Був хіба що на Тінь Сонця вночі. Вдень гуляв, їв, купався, але вже з байдужістю до фестивалю.
Ті часи були аж ніяк не нудні. Ми багато розважались, їздили на моря і в гори. Відвідали стільки всього у Львові, що вже здавалось піти ніде. Були в різних цікавих місцях поблизу. Тепер мої роки вийшли насичені неабияк... Але, окрім цього, я завжди хотів пофестивалити. Хардкорно і багато, так щоб аж забув де був. Рано чи пізно так і мусило статись.
Немає коментарів:
Дописати коментар