ЩО? ДЕ? КОЛИ?
- Що? Фестиваль "Зашків – земля героїв".
- Де? с.Зашків, Жовківський р-н, Львівська обл.
- Коли? 14-16 червня 2013р.
КАРТИ
Карта доїзду автомобілем на фестиваль Зашків.
Львів-Зашків. 19км.
План-карта фестивалю Зашків і суміжних локацій.
Позначено об'єкти, згадані в звіті.
ДОЇЗД НА ФЕСТИВАЛЬ
Зранку 15 червня я з Іваном типічно добрались до Львова та відразу сіли в зашківську маршрутку, під мостом на Чорновола. Ціна проїзду в районі кількох гривень, настільки мізерна, що паперу в кишені наче й не меншає. Завжди напакована вщент фестивальниками і душна як крематорій, цього року вона інакша. Ми навіть сидимо, це геть дивно. Маршрутка зупиняється посеред села, біля музею Коновальця, хоча іноді їде в сусіднє попри сам фест. Та ми сходимо тут, щоб зайти в чи не єдиний магазин (інших і ближчих ніколи не бачив) закупити хоч трохи їсти. Бо спромоглись взяти з дому лиш по пару канапок, шо вкрай мало як на хлопа, і це треба виправити.
ЗАМАЛЬОВКА #1. ТРОШЕЧКИ НАЦИЗМУ
Маленький магазин переповнений, з-за спин видно далекий прилавок з простенькими продуктами. Шум і духота. Я передумав щось брати і тікаю надвір.
Ззовні на дверях приклеєний постер фесту. Від нічого робити я розглядаю його. Зашків проходить під гаслами без тютюну/алкоголю/наркоти і без тоталітарних ідеологій. Втім, вони так і лишаються лиш позначками на папері, та порушуються повсюдно. Перекреслена свастика геть видерта з постеру, натякаючи, що правизни буде вдосталь.
Від неасфальованої дороги стоїть пилюка. Віддалік за столиком сидять місцеві дядьки і гасять серед дня водяру, обговорюючи долю держави. Трохи чую їхню розмову.
— Та ті жиди вже отуво сидять, — з серцем видає старий, — всьо курва покрали!
— Но, — каже ще хтось. Всі ствердно кивають, — порозкрадали! Ніц нема. Та жиди, хто ше.
— І москалі, — зашліфовує думку інший мужичок.
Є в наших людей паскудна риса — винити всіх, але не себе. Морально важко визнати, що це ти пробухав своє життя і спустив його в канаву. Може почни з себе? Не кради сам. Не дивись мимо, коли крадуть близькі. Не давай красти чужим. А там, дивись, і до тих жидів колись дойде. А то всі би піднімали країну, та дупу з лавки не кожен може підняти. Українець краде в українця, а винуваті жиди. Отака фігня, малята.
...Нарешті виходить Іван і перериває мої думки. Він знатно затарився — взяв воду і вафельки. Тут же їх розпаковує і дає одну мені. Ми розвертаємся і йдемо в бік фесту.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ
Безкоштовно. Цілковито безкоштовно. Бюджет, включно з дорогою і їжею, не дотягнув і до 50грн. з чоловіка.
Територія, контроль, охорона.
Уся інфраструктура на краю села, біля озера, майже ніяк не обгороджена. За всі роки мене ніхто не зупиняв, нічого не перевіряв, і цього разу теж, от і добре. Контроль за дотриманням отих правил, що в гаслах, покладається на добру волю відвідувачів. Теоретично, схоже що заборони мали діяти лиш на території фесту, а в лісі займайся чим тобі любо. Та практично, кілька раз я бачив здаля курящих під самою сценою, тай смітники завалені специфічною склотарою по саме нікуди. Охороняє дійство міліція, що завжди смажиться край дороги в одній-двох патрульках, і волонтери різних організацій.
Наметове містечко.
Я та Іван приїхали вдвох і без нічого, абсолютно не дбаючи, де дінем ніч. Але не встигли дойти до фесту, як зустріли Яшу з Оленкою. Фестивальні друзі – це чудово. Яша мав свій намет, і проблема тут же зникла. Ми пішли скинути свої нехитрі речі, щоб ще більш вільно провести день.
Наметове містечко, як завше, на траві під самою сценою і розбите на загороджені шматки землі. То для організацій, що прилучились до творення цього фесту. Для простих смертних заплановано місце далеко збоку. Ну і можна йти на пагорби та в ліс, що розкинулись горою навпроти, вони теж вже рясніють всеможливими прапорами і заполонені людом.
Але Яша "вдарив палатку" як він каже, просто посеред секції Свободи. В них був відгороджений величезний шмат землі, а людей не так густо, тож половина стояла пусткою. Тай місце рівнесенько проти сцени, звідки прекрасно її видно. Спочатку юні друзі хотіли нас вигнати, тож довелось говорити з кимось старшим. Але люди виявились культурні та адекватні, потім ніхто більше нас не чіпав – єдине що попросили не бухати і не смітити, що цілком справедливо. Загалом, про наявні в Зашкові громадські організації цілком позитивне враження, конфліктів в нас ні з ким не було. Особливо радує якась ГО (здається "Молодь за зміни"), що варить казан куліша і роздає всім нахаляву. Для таких хардкорних персонажів як я, то дуже корисна деталька.
Сцени і звук.
Сцена в Зашкові одна, позаду неї озеро, а спереду – велика галявина. Її добре видно і чути навіть з пагорбів, що височать трохи далі. Можна спокійно слухати музику аж там. Ну а нам взагалі близенько, хвилина – і ти вже в самому серці фесту, в натовпі під нічною сценою.
МУЗИЧНА ПРОГРАМА
Гідно і якісно, перш за все, відіграв Веремій. Я чув цей гурт ще скорше, здається тут же в Зашкові, коли вони ще виступали в джинсах та светриках, як ото молода команда.) Я запам'ятав Веремій по вкрай проникливій мелодичній пісні про скам'янілу ріку, мені аж якось дуже шкода стало тоді Либідь. Тепер же вони колоритно виглядали, тай грали впевненіше і драйвово. То не був просто виступ, аби відіграти, то був екшн. Давно я так не відривався під сценою.
ЗАМАЛЬОВКА #2. СЛЕМ ПІД ВЕРЕМІЙ
Голосно і металево лунає музика, щось то з швидким ритмом, то спокійними мотивами. Здається, та ж "Кам'яна Ріка". Або "Йди на зорі". Під сценою вже твориться місиво, великий невпинний слем. Вкрай гідний слем — жорсткий і суворий, з купою дужих хлопців, але водночас по-братськи добрий. Нікого не топчуть, ніхто не бикує, всі знають що це і навіщо, чується повага один до одного.
Йде спокійна частина пісні, але коло не розходиться. Я пом'ятий, шукаю поглядом Івана, але натовп вже великий і його не видно. Тут мелодія переходить до запекло швидкої, і знов все довкола накочується як лавина. А світло... Воно високочастотно блимотить в такт і дає неймовірний цікавий ефект. Буває, відео гальмує і йде ривками. Отак зараз іде реальність — покадрово, я бачу рух окремими картинами і аж зупиняюсь, щоб прийти до тями.
Вкінці вийшов Кому Вниз. Я люблю, коли гурти трохи різні, і то якраз той випадок. Могутність та епічність. Важка тягуча музика. Я деколи сходжу вниз під сцену, але в більшості сиджу під наметом і просто слухаю та дивлюсь на дійство. Те, що вони виступають пізно вночі, і знову геніальний світловий супровід додають грізної атмосферності.
ЗАМАЛЬОВКА #3. ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАТУ
— Старий, та йдем повідриваємся! — Яша наче трохи пропустив двіжу, а тепер його потягнуло.
То, наскільки я пам'ятаю, грає пісня "Хлопці з Бандерштату". Не тільки важка, а й ритмічна як марш. Івана десь нема, інших друзів шось не надто пре, вони вже лежать в наметі. Але я дивлюсь здаля на ту потужність і вирішую, що то треба бути там. Тож ми за кілька секунд збігаєм до сцени.
— Ого! Та то жесть... — каже Яша шось здивовано-незв'язне, і я зразу бачу чого.
Рух під сценою, здається, зовсім завмер. А довкола море людей, всі стоїть монументально непорушно і зігують. Не п'ять, не десять, не двадцять. Горять фаєри, зіги рясніють над натовпом, як пшениця в полі. Повно ультраправих бритоголових, але разом з ними стоять далеко інакшої зовнішності хлопці, дівчата, і так само вправно вітають пісню.
До слова, з правими ніколи не мав проблем ні тут, ні на подальших фестах. Під сценою вони все яро вирізняються, але звичайним людям якось не псують концерт. Тощо сильно жорсткішає слем, та це в плюс — він стає схожий на слем, на місиво з здоровими танками, а не на бабску пиханину.
Отакі хлопці з Бандерштату. Я ще поїздив немало, але такої високої нацконцентрації вже ніде не бачив.
ДОДАТКОВІ АТРАКЦІЇ
Після завершення концерту, вночі почала формуватись факельна хода. Ми довго вирішуєм, йти чи не йти. Коли я та Іван таки вибираємся (решта вирішує зависти в наметі), там вже повно людей з запаленими факелами. Я підходжу і питаю якогось пацика, далеко не правої зовнішності, де їх ще можна взяти. Він дивиться на мене трохи залитим поглядом і каже: "В Адольфа!", гигикаючи. Всьо ясно.
Ми просто йдемо з колоною, без факелів. Попри таке перше враження, довколишні люди цілком нормальні, щирі дівчата і хлопці, коло нас навіть сім'ї та діти. Хоча настрій якийсь не той. Після зборів коло садиби Коновальця, молитви націоналіста і загашення вогнів МНСниками, колона розбредається. Темно, холоднішає і наче чогось бракує. Я вже думаю про те, що п'ятеро наших друзів певно сплять як трупи, і місця в наметі на нас нема. Здається, помалу вивітрюється фестивальний дух.
ЗАМАЛЬОВКА #4. ПОДАЙТЕ МЕНІ НАБОЇ
Ми бредем вздовж озера, вже холодно і ніч. Під ногами чорнота, ліхтарика немає, тож по прим'ятій слизькій траві я в гадах йду геть незграбно. З далекої сцени ще лунає музика — то почалась українська дискотівка. "Ах, лента за лентою набої подавай..." — грає стара знайома пісня, здається у виконанні Чубая.
Назустріч потоку, зі сторони фесту прямує група громадян нефестивальної зовнішності. Вони йдуть шумно і трохи зашироко, неохоче пропускаючи поодиноких людей. Втискаючись мимо, я чую, що вони діляться враженнями про пісню, і ненароком ловлю шматок вагомої альтернативної думки.
— Єбать музон.
— Да я бля тоже тіки шо такі лєнти пускав, шо то пизда.
— Пизда нахуй. — підсумовує ще один, решта ржуть.
Мені одразу якось згадуються слова дядька-алкаша з-під зашківського магазину. Не схоже, щоб оце пройшли щойно ті жиди, що всьо крадуть. А може, це були приєжжі москалі, які тут насміхаються з повстанських пісень? Наврядчи. То наші, рідні експонати. З самого Зашкова чи сусідніх сіл. Звідти, звідки й той Коновалець. Такі самі українці, то що трохи інші. Просто хтось ту Україну любить і бореться за неї, а хтось бухає, ригає і рже. Нащо шукати жидів-москалів, якщо за сусіднім парканом бидло?
ЛОКАЦІЯ
Озеро – то для мене вже його візитна картка. Здоровенне і широке, воно немов центр фесту, помітне з усіх усюд. Здаєтся, приватне, і строгі таблички довкола кажуть аж ніяк не "Ласкаво просимо". Але ніхто і ніколи на ділі не зможе заборонити купатись в червневу спеку величезному натовпу. Коли ми одного року спали на березі, нас пробував вигнати якийсь чоловік. Ще колись місцеві дядьки щиросердно запевняли, шо там зливають шось вкрай злісне, і в воді водяться "білі хробаки", що можуть "залізти під шкіру" (моя шкільна біологія прокашлялась, але я не спорив, покивав і з розбігу пішов у воду). Було, що якийсь рибак просив нас звалити, бо він заплатив гроші, а йому всю рибу гонять. Але ми купались завжди. От і цього року вдень стирчимо в воді, скачем з дамби і женем спеку геть драним віником.
Тутешні околиці вже знаю непогано. Вище є джерело, де можна набрати води. Ще вище стримлять пагорби, з яких відкривається чудесний краєвид – широкий і розлогий, немов з висоти пташиного польоту. Хоч і бачив його неодноразово, цього року ми знов там гуляєм, показуєм Оленці локації та заодно згадуєм минуле і шукаєм якісь знайомі лиця.
Саме село Зашків звичайне – церква, залізнична станція і багато хат. Єдине, куди можна піти в рамках культпрограми, то музей-садиба Євгена Коновальця. Як не сумно, але велика біда юних націоналістів – це невігластво. Часто, спитавши "Друже, а що конкретно зробив Бандера, а що Шухевич?", ти почуєш що то "Герої України" і "Патріоти своєї землі" і тисячі подібних фраз щонайзагальнішого змісту. Якщо туди додати ще Коновальця, стає геть тяжко-важко. Я, звичайно, теж далеко не знавець і не відбубоню всі їхні біографії. Але хоча б ключові моменти бажано знати. Саме з музею я зарубав собі окремі віхи з життя Коновальця, наприклад, як лави Січових Стрільців чи обставини смерті.
ЗАМАЛЬОВКА #5. НАШ НЕДОТОРКАННИЙ
Цього року я з Іваном вирішуєм ще раз зайти в музей, трохи підновити знання. Це невелика, одноповерхова традиційна хата, де жили Коновальці. Ми оглядаєм фото і речі, ходячи з кімнати в кімнату. Попри мізерну ціну квитка, людей аж нема, тож музейна працівниця розказує якісь цікаві деталі, показує дуби на подвір'ї, посаджені батьком для кожного сина.
Ми стоїмо в передостанній кімнатці, сперечаючись про Донцова. Десь зі входу чути багато голосів — то немала компанія солідних мужчин, вони вітаються з музейниками і, розмовляючи, проходять на оглядини. І тут мені прорізає мозок діалог:
— Вибачте, але в нас тут вхід платний, дві гривні.
— Ну тоді з вас дві гривні за то, шо поздоровались з депутатом.
Фейспалм... Тройний фейспалм. Я дивлюсь на Івана і по лиці бачу, що він думає те саме. Це, звичайно, був такий жарт і вони далі весело говорили. Але збоку воно сприймалось гидотно і гордовито. Можливо трохи образливо, коли ти піднявся так високо, а ті людиська досі тебе не впізнають на вулиці. А може, чоловік заспонсорував на фест купу грошей, а тут з нього ше хочуть. Не мені, що приїхав халявно повідриватись, судити серйозних персон. Але собі враження я маю право скласти. І воно далеке від захвату.
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ
Людей на станції було не пекельно багато, але чекали ми довго. В мене трохи порушилась просторова орієнтація, і я дуже здивувався, що електричка їде справа. Змучений, невиспаний і покоцаний, я куняв та майже не теревенив ні з ким, дивився у вікно. Довкола панував настрій завершення – коли ніби добре, бо було захоплююче і весело, але й трохи сумно, бо вже скінчилось. Та я швидко з ним справився. Я знав, що то лиш початок крутого літа.
Немає коментарів:
Дописати коментар