Бажано зауважити! Фестивальний звіт написаний перш за все для збереження власних спогадів. Попри спробу різнобічного тверезого огляду, відгуки залишаються суб'єктивними. Щоб не гаяти дарма час на враження цілком іншої по духу людини, попередньо рекомендую ознайомитись з моїми вподобаннями – кожному своє. Тим, кому той світогляд виявиться близьким, можливо, буде корисним і даний звіт.
ЩО? ДЕ? КОЛИ?
- Що? Фестиваль "RE$PUBLICA".
- Де? м.Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.
- Коли? 13-15 вересня 2013р.
КАРТИ
Карта доїзду автомобілем на фестиваль Республіка.
Львів-Кам'янецьПодільський. 341км.
План-карта фестивалю Республіка і суміжних локацій.
Позначено об'єкти, згадані в звіті.
ДОЇЗД НА ФЕСТИВАЛЬ
Незважаючи на далечінь, приготування не надто змінились. Десь у п'ятничний день, 13 вересня я та Іван виїхали з нашого міста до Львова. В мене традиційний наплічник, а в ньому светр і олімпійка. В Івана таке саме, хоча цього разу, зважаючи на осінь, він ще взяв спальник ядрено-червоного кольору, який бовтається збоку. Отак, неспішно ідучи бруківкою, ми розпочали доїзд.
Спочатку підійшли біля універу Франка, де я взяв у дівчини свій квиток на фест. А далі на вокзал. Чи то я попередньо розібрався в розкладі, чи то нам так підфартило – не згадаю, але ми оперативно сіли в поїзд до Хмельницького. Аж лежачи на твердому плацкарті без постелі, під швидкий стукіт коліс і мерехтіння сіл та полів за вікном, я якось збагнув, як далеко ми їдем. Погода виглядала сумнівною. Відчуття свободи і хардкору змінилось передчуттям, що буде зло. Кожного фестивалю, мерзнучи хтозна-де вночі, ми говорим: "На другий раз берем палатки!" І не берем ніколи. Як завжди neverchange...
У Хмельницькому вже смеркало. Ринувши в касу, ми купили квитки до кінцевого пункту, заодно познайомившись із двома хлопцями, старшими пластунами – то були чинеєдині люди на порожньому вокзалі. Далі поїхали разом. Електричка завезла нас всіх у Гречани – залізничне передмістя, де ми немало стояли, розглядаючи далекі вечірні багатоповерхівки. А звідти вже інша залізяка забрала пасажирів у Кам'янець.
Побачивши фортецю, я відчув, що приїхав. І чомусь одразу ж налаштувався на позитив. На тому останній, п'ятий з фестивалів 2013го оголошується відкритим.
Спочатку підійшли біля універу Франка, де я взяв у дівчини свій квиток на фест. А далі на вокзал. Чи то я попередньо розібрався в розкладі, чи то нам так підфартило – не згадаю, але ми оперативно сіли в поїзд до Хмельницького. Аж лежачи на твердому плацкарті без постелі, під швидкий стукіт коліс і мерехтіння сіл та полів за вікном, я якось збагнув, як далеко ми їдем. Погода виглядала сумнівною. Відчуття свободи і хардкору змінилось передчуттям, що буде зло. Кожного фестивалю, мерзнучи хтозна-де вночі, ми говорим: "На другий раз берем палатки!" І не берем ніколи. Як завжди neverchange...
У Хмельницькому вже смеркало. Ринувши в касу, ми купили квитки до кінцевого пункту, заодно познайомившись із двома хлопцями, старшими пластунами – то були чинеєдині люди на порожньому вокзалі. Далі поїхали разом. Електричка завезла нас всіх у Гречани – залізничне передмістя, де ми немало стояли, розглядаючи далекі вечірні багатоповерхівки. А звідти вже інша залізяка забрала пасажирів у Кам'янець.
ЗАМАЛЬОВКА #1. КРІЗЬ ТЬМУ ДО СВІТЛА
Після тягучої поїздки в древній електричці з дерев'яними лавами, і чорноти за мутним вікном, ми ступаєм на землю. Свіжа прохолодна ніч. Якось неочікувано стає багато людей, і велика компанія з різних міст вирішує йти пішки до фортеці.
Ми швидко петляєм темним Кам'янцем, тихим і безлюдним. Хтось знає дорогу, но не я. Мимохідь озираю незнайомі вулиці, рівно перпендикулярні одна одній. Мій міх вражень порожній — я не знаю чого чекати від того міста, чого чекати від того фесту. Лише тепер, посеред насиченого ніччю простору, потрохи набираюсь атмосфери.
Я відімкнув свій внутрішній локатор, не переймаючись де ми і скільки ще йти. Тому зовсім раптово поперед очей виростає фортеця. Гігантська кам'яна твердиня могутньо височить за мостом, і її гострі вежі сіяють червоними вогнями. А довкола наче день: яскраво блищить світло, люд гомонячи снує в різні боки, усе живе і вирує.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ
Ціна.
Вхід на три дні коштував 150грн., а в останні тижні мав зрости до 200грн. На самому вході, здається, ще продавали одноденні браслети по 75(?)грн. Але скориставшись тим, що був початок навчання, і багатьом воно наламало фестивальні плани, я трохи зекономив – мені повноцінний квиток обійшовся десь в районі 100грн. Методика брати квитки з рук в останні дні дуже імпонувала традиції мінімалізму та спонтанності, і надалі я користувався нею часто. Дорогуватим вийшов доїзд – коло 100грн. з людини в один бік – що туда, що назад. Разом це вже було суттєво. Іван, крім того, ще й непередбачено потратився, тому взагалі влетів неслабо (хоча воно того варте). Тай мій бюджет посерйознішав і склав 350-400грн.
Територія, контроль, охорона.
Основна інфраструктура просто в серці історії Кам'янця-Подільського, поміж Старої фортеці та руїн Нового замку. Тому територія й без того хороше обгороджена. Щось типу КПП розміщено відразу за фортецею, при повороті наліво з вулиці Замкової – там міняли квитки на браслети, роздавали/продавали інформаційні буклетики, тощо. Хоча справжній контроль, з перевірками відвідувачів і оглядом речей, здійснювався вище по стежці, при підході до сцен. Обшук творили побіжний і незлісний, на предмет виявлення скляних пляшок. А от 20-сантиметровий тесак, який взяв з хати для консерв, я ненароком проносив в сумці.) На решту території, зокрема в наметове містечко, можна було пройти безперешкодно. Але фестивальної охорони не бракувало, крім того, природньо, періодично бачив гуляючі наряди міліції. З волонтерами пересікався не надто, та по мимохіть зауважуваній їх поведінці все виглядало позитивно.
Наметове містечко.
Наметових містечок було два: "На валах" і "Південний двір". Перше розміщувалось за валами Нового замку, навіть в їх обхід по всьому периметру. Я там чогось і не лазив, хіба що бачив трохи згори. Друге ж розкинулося з південного боку Старої фортеці, впритул до її мурів. Прибувши пізно вночі, я, Іван та двоє наших нових знайомих зразу пішли туди ставити намет. Там же, в основному, і залишались проводити час.
На відміну від інших фестивалів, територія табору не безмежна: з однієї сторони височіють кам'яні стіни, з іншої зіяють урвища, а деякі ділянки просто вкрай горбаті чи кам'янисті. Тому народ живе дуже тісно – ми, наприклад, далеко не зразу знайшли місце для намету. А коли розкладали, то розтяжки бувало закріпити ніде, а ті що таки встановили, густо переплітались з сусідськими, творячи зовсім непрохідну зону. Зате наметове містечко вийшло неймовірно затишним і приємним, особливо та його частина, де ми були, – Південний бастіон. Вона закрита мурами зі всіх боків: з півночі м'яко і приємно світилась фортеця, а з інших її надійно оточували стіни.
Але особливо порадував контингент. Тільки-но приїхавши, я відразу ж попав у привітну добросусідську атмосферу. Люди охоче знайомились, і з ними приємно було спілкуватись. Хоча то сама молодь, вночі табір мирно дрімав у тишині, лише де-не-де хтось перебирав акорди коло багаття. Ті, кому не спалось, збирались великими групами довкола гітари, щоб поспівати разом пісень або просто послухати. Оскільки друзі наших попутників ще не приїхали, у їх наметі було місце, і ми домовились поки заночувати в них. Вже намагаючись заснути, я не чув знадвору ні злісних матів, ні розборок п'яноти, ні голосних розмов сновигаючого бидла. Бо їх не було. І я був приємно вражений, неабияк вражений. І до самого кінця фестивалю думка моя не змінилась.
Сцени і звук.
Сцен на території було дві. Головна сцена розміщувалась на подвір'ї зруйнованого Нового замку, що оточене валами. Тут грали відомі виконавці та хедлайнери, а виступи на ній, зазвичай, збирали найбільший натовп. Важка сцена схована десь у катакомбах, туди вів тунель ліворуч від головної. Вона призначалась для лютого металу, хоча вночі навпаки перетворювалась на акустично-поетичну.) Якщо назовні звук був потужний і якісний, то тут він трохи різав вухо – через лункі кам'яні стіни музика звучала як у підземному переході. Окрім цих двох сцен, в центрі міста біля ратуші стояла ще одна, але там на виступи я не потрапляв.
Вхід на три дні коштував 150грн., а в останні тижні мав зрости до 200грн. На самому вході, здається, ще продавали одноденні браслети по 75(?)грн. Але скориставшись тим, що був початок навчання, і багатьом воно наламало фестивальні плани, я трохи зекономив – мені повноцінний квиток обійшовся десь в районі 100грн. Методика брати квитки з рук в останні дні дуже імпонувала традиції мінімалізму та спонтанності, і надалі я користувався нею часто. Дорогуватим вийшов доїзд – коло 100грн. з людини в один бік – що туда, що назад. Разом це вже було суттєво. Іван, крім того, ще й непередбачено потратився, тому взагалі влетів неслабо (хоча воно того варте). Тай мій бюджет посерйознішав і склав 350-400грн.
Територія, контроль, охорона.
Основна інфраструктура просто в серці історії Кам'янця-Подільського, поміж Старої фортеці та руїн Нового замку. Тому територія й без того хороше обгороджена. Щось типу КПП розміщено відразу за фортецею, при повороті наліво з вулиці Замкової – там міняли квитки на браслети, роздавали/продавали інформаційні буклетики, тощо. Хоча справжній контроль, з перевірками відвідувачів і оглядом речей, здійснювався вище по стежці, при підході до сцен. Обшук творили побіжний і незлісний, на предмет виявлення скляних пляшок. А от 20-сантиметровий тесак, який взяв з хати для консерв, я ненароком проносив в сумці.) На решту території, зокрема в наметове містечко, можна було пройти безперешкодно. Але фестивальної охорони не бракувало, крім того, природньо, періодично бачив гуляючі наряди міліції. З волонтерами пересікався не надто, та по мимохіть зауважуваній їх поведінці все виглядало позитивно.
Наметове містечко.
Наметових містечок було два: "На валах" і "Південний двір". Перше розміщувалось за валами Нового замку, навіть в їх обхід по всьому периметру. Я там чогось і не лазив, хіба що бачив трохи згори. Друге ж розкинулося з південного боку Старої фортеці, впритул до її мурів. Прибувши пізно вночі, я, Іван та двоє наших нових знайомих зразу пішли туди ставити намет. Там же, в основному, і залишались проводити час.
На відміну від інших фестивалів, територія табору не безмежна: з однієї сторони височіють кам'яні стіни, з іншої зіяють урвища, а деякі ділянки просто вкрай горбаті чи кам'янисті. Тому народ живе дуже тісно – ми, наприклад, далеко не зразу знайшли місце для намету. А коли розкладали, то розтяжки бувало закріпити ніде, а ті що таки встановили, густо переплітались з сусідськими, творячи зовсім непрохідну зону. Зате наметове містечко вийшло неймовірно затишним і приємним, особливо та його частина, де ми були, – Південний бастіон. Вона закрита мурами зі всіх боків: з півночі м'яко і приємно світилась фортеця, а з інших її надійно оточували стіни.
Але особливо порадував контингент. Тільки-но приїхавши, я відразу ж попав у привітну добросусідську атмосферу. Люди охоче знайомились, і з ними приємно було спілкуватись. Хоча то сама молодь, вночі табір мирно дрімав у тишині, лише де-не-де хтось перебирав акорди коло багаття. Ті, кому не спалось, збирались великими групами довкола гітари, щоб поспівати разом пісень або просто послухати. Оскільки друзі наших попутників ще не приїхали, у їх наметі було місце, і ми домовились поки заночувати в них. Вже намагаючись заснути, я не чув знадвору ні злісних матів, ні розборок п'яноти, ні голосних розмов сновигаючого бидла. Бо їх не було. І я був приємно вражений, неабияк вражений. І до самого кінця фестивалю думка моя не змінилась.
Сцени і звук.
Сцен на території було дві. Головна сцена розміщувалась на подвір'ї зруйнованого Нового замку, що оточене валами. Тут грали відомі виконавці та хедлайнери, а виступи на ній, зазвичай, збирали найбільший натовп. Важка сцена схована десь у катакомбах, туди вів тунель ліворуч від головної. Вона призначалась для лютого металу, хоча вночі навпаки перетворювалась на акустично-поетичну.) Якщо назовні звук був потужний і якісний, то тут він трохи різав вухо – через лункі кам'яні стіни музика звучала як у підземному переході. Окрім цих двох сцен, в центрі міста біля ратуші стояла ще одна, але там на виступи я не потрапляв.
МУЗИЧНА ПРОГРАМА
З насиченої триденної програми ми змогли оцінити лише суботні виступи, бо в ніч після п'ятниці не грало нічого, а до недільного вечора не дочекались. Музика лунала вже з пообіду, але спочатку ми не зависали коло сцен надовго, лиш періодично підходили послухати, деколи не знаючи, який співає гурт. Я та Іван з двома дівками, Вікою і Гальою, вдень гуляли містом, а остаточно на концерт прийшли аж навечір.
Пам'ятаю Кожаный Олень – відіграли дуже бадьоро, і хоч до цього я чував лише їх назву, повідриватись було весело. На котрусь свою пісню, здається "Томагавки", вони попросили зробити слем. І незважаючи на тісноту, коло утворилось величезне. То вийшло годно і сурово, до половини треку я ледве випхався до краю. Потім була Louna. Знайомий ще з часів школи голос, і виконання проникливе та ефектне. Жаль тільки, що нових пісень я геть не знав – після депресивної старовини Tracktor Bowling'а, як-от "Черта", до сих пір її якось не чув. А в кінці, вже під проливним дощем, співав Сергій Бабкін. Тож ми трохи мокли, трохи ховались під торговими тентами.
Поміж тим ходили й на важку сцену. Вона виправдовувала свою назву і лютувала нехило. Пам'ятаю колоритний гурт Respect Your Mom з гранджовою вокалісткою в клітчастій сорочці. Пам'ятаю Злам, злісний і тяжкий, під який народ сотворяв несусвітні перформанси. І то всьо було круто. А от для розгрузки сьогоденної програми вона завершувалась нічною акустикою і поезією, на тій же сцені.
Ані я з Іваном, ані ті дві дівчини не мали намета. І на цю ніч не знайшли де спати. Хоча перед тим дзвонили до Оленки, фестивальної нашої подружки, і вона навіть придумала варіант десь серед своїх знайомих, та ми якось не зібрались. Йшов дощ і повз холод. Тому допоки в тих катакомбах щось грало, ми всі четверо пересиджувались там.
Пам'ятаю Кожаный Олень – відіграли дуже бадьоро, і хоч до цього я чував лише їх назву, повідриватись було весело. На котрусь свою пісню, здається "Томагавки", вони попросили зробити слем. І незважаючи на тісноту, коло утворилось величезне. То вийшло годно і сурово, до половини треку я ледве випхався до краю. Потім була Louna. Знайомий ще з часів школи голос, і виконання проникливе та ефектне. Жаль тільки, що нових пісень я геть не знав – після депресивної старовини Tracktor Bowling'а, як-от "Черта", до сих пір її якось не чув. А в кінці, вже під проливним дощем, співав Сергій Бабкін. Тож ми трохи мокли, трохи ховались під торговими тентами.
Поміж тим ходили й на важку сцену. Вона виправдовувала свою назву і лютувала нехило. Пам'ятаю колоритний гурт Respect Your Mom з гранджовою вокалісткою в клітчастій сорочці. Пам'ятаю Злам, злісний і тяжкий, під який народ сотворяв несусвітні перформанси. І то всьо було круто. А от для розгрузки сьогоденної програми вона завершувалась нічною акустикою і поезією, на тій же сцені.
Ані я з Іваном, ані ті дві дівчини не мали намета. І на цю ніч не знайшли де спати. Хоча перед тим дзвонили до Оленки, фестивальної нашої подружки, і вона навіть придумала варіант десь серед своїх знайомих, та ми якось не зібрались. Йшов дощ і повз холод. Тому допоки в тих катакомбах щось грало, ми всі четверо пересиджувались там.
ЗАМАЛЬОВКА #2. МИТЬ
Я натягнув на себе всі светри і куртки, заправив джинси в гади, але все одно холодно. Грає Kompas. Змучений, трохи голодний і перемерзлий, я не маю сили стояти і дивитись.
Мовчки сиджу на шматочку ковдри і, обійнявши коліна руками, повільно хитаюсь взад-вперед, як коник-гойдалка. Перед очима лісом миготять чиїсь ноги. Звідусіль підступно дме: знизу по землі, із зіяючих порожніх вікон, здаля від виходу. Порожній наплічник, на який я спирався, фатально промок від вологої кам'яної стіни і лежить відкинутий подалі. Кашель, що мучить мене ще з літа, неприємно посилюється. Напевно, зараз я схожий на помираючого в підвалі наркомана.
— Ні! Ніколи! Думки свої не продава-а-а-ай!!! — проникливо кричить Віктор зі сцени. — Ні! Ніко-о-о-оли!!!
В мене по спині аж біжать мурашки. Чи то від пісні, чи то я вкінець замерзаю.
ДОДАТКОВІ АТРАКЦІЇ
Хоча фестиваль в основному музичний, але проводились ще деякі цікаві дійства. Наприклад, на Ратушну площу люди приносили і викидали "зомбоящики", а першим за це давали квитки. (Телевізори були звичайно старі, а їх власники певно давно прикупили собі новеньку плазму, не менш зомбуючу, але то таке.) Також у рамках еко-акції охочі прибирали каньйон річки Смотрич – оце гідна торпеда тим фестам, які навпаки залишають по собі сміття. Ще десь мав здійснюватись обмін книжками, фотками і різними дрібничками. Та, на жаль, у всім цім я не брав участі – дещо лише спостерігав, а дещо зовсім проґавив.
Єдине, що неможливо ніяк пропустити, – це стріт-арт. То як спадщина минулих фестивалів, так і цьогорічні творіння. Здоровенні, деталізовані яскраві малюнки прикрашали стіни міста. На непоказних боках старої архітектури, на занедбаних облуплених руїнах, на нудних понурих висотках з'являлись чудернацькі образи. Кумедні малюночки, гігантські портрети, неймовірні абстракції та продумані алегорії – усе радувало око. А головне, що ті нові художества естетично вписувались у пейзаж старого міста. Деякі, як-от монохромна спіралька на Зарванській 7, щей вдало використовували форми самої будівлі. Шкода тільки, що побачити я зміг не всі графіті, бо дещо знаходилось у віддалених спальних районах. Загалом, це дуже хороша акція. Як сказано в ідеї, "якщо вулиці та будівлі сірі та брудні – нічого гарного там не виросте"... Remembering my town.
Окрім фестивальних атракцій, не бракувало й інших розваг, до яких організатори відношення схоже не мали. Наприклад, роуп-джампінг – Іван з Вікою стрибали з моста. Досить затратно, зате емоцій з верхом, і казали, що однозначно варто. Щодо цього виду екстріму, каньйон Смотрича є одним із кращих місць.
Єдине, що неможливо ніяк пропустити, – це стріт-арт. То як спадщина минулих фестивалів, так і цьогорічні творіння. Здоровенні, деталізовані яскраві малюнки прикрашали стіни міста. На непоказних боках старої архітектури, на занедбаних облуплених руїнах, на нудних понурих висотках з'являлись чудернацькі образи. Кумедні малюночки, гігантські портрети, неймовірні абстракції та продумані алегорії – усе радувало око. А головне, що ті нові художества естетично вписувались у пейзаж старого міста. Деякі, як-от монохромна спіралька на Зарванській 7, щей вдало використовували форми самої будівлі. Шкода тільки, що побачити я зміг не всі графіті, бо дещо знаходилось у віддалених спальних районах. Загалом, це дуже хороша акція. Як сказано в ідеї, "якщо вулиці та будівлі сірі та брудні – нічого гарного там не виросте"... Remembering my town.
Окрім фестивальних атракцій, не бракувало й інших розваг, до яких організатори відношення схоже не мали. Наприклад, роуп-джампінг – Іван з Вікою стрибали з моста. Досить затратно, зате емоцій з верхом, і казали, що однозначно варто. Щодо цього виду екстріму, каньйон Смотрича є одним із кращих місць.
ЛОКАЦІЯ
Їдучи в інше місто, я не чекаю чуда. Я багато вчився та жив у Львові, і якщо б їздив по Україні з претензіями побачити щось краще, то був би дуже розчарований. Я приймаю кожне місто таким, яке воно є: старовинне чи совкове, величезне чи маленьке, просторо-монументальне чи тісненько-затишне. І завжди знаходжу щось цікаве, принаймні на один день. І завжди я радий, що поїхав. Та все-таки, вертаючись назад, буває, думаю: "Круто, але канєшно не Львів". А от Кам'янець-Подільський цій позиції наносить фатальний удар. То дуже достойне місто. Конкурентноспроможне і насичене пам'ятками по саме нікуди.
В суботу зранку я проспався – коли встав, то в наметі вже нікого не було. Іван пішов десь лазити. Як вияснилось пізніше, на фортеці познайомився з двома дівчатами, потім вони пішли в місто, потім стрибали з моста; телефон в нього здох, і ми загубились на півдня. Я ж, поки музична частина ще не почалась, вирішив детально оглянути ту Стару фортецю. Треба сказати, мені туризм устократ цікавіший, якщо він з додатком інформативності: коли я взнаю, що і як називається, чому воно таке і яка його історія. А не просто дивлюсь на нєізвєсну красоту, типу "ооо, яка афігєнна башенька". Тому при вході на фортецю я, крім квитка, купив собі буклетик з описом і запекло взявся за дослідництво.
Кам'янець-Подільська фортеця – то не маленький замочок, то гігантський оборонний комплекс. А кожна з її башт чимсь особлива та поіменована. Багато древніх: здоровенна "Папська" (або "Кармалюкова"), низька присадкувата "Ковпак", гостра висунута "Тенчинська", відмінна кольором "Біла" (або "Ляська"), широка безверха "Денна", напомітна мала "Західна", кутова шпиляста "Рожанка", настінна "Комендантська", червоноверха "Лянцкоронська","Чорна" (зруйнована наніц). А ще "Водна" (або "Смотрицька"), далека відокремлена аж через дорогу. А ще пізніші: "Нова Східна", з 40метровим колодязем, і "Нова Західна", сильно обвалена. А ще цілком сучасна "Нова Комендантська", побудована за старим малюнком. Стіни ж фортеці такі товсті, що в їх середині є проходи, плюс за мурами лежать два бастіони: Північний і Південний. Та головне, майже у всі башти і переходи можна зайти, в деяких є інсталяції чи виставки – наприклад, в Папській сидить за ґратами Кармалюк (я навіть чув, як діти спорили, справжній то дядько чи нє)... Загалом, я провів там купу часу, поки все не оглянув. Під кінець ще постріляв з арбалета і смачно поїв на подвір'ї.
Іван познайомив мене зі своїми новими подружками; ми поїли, потусили в наметовім містечку та пішли гуляти в Кам'янець. Старе місто – то найдревніша його частина, розташована на півострові в петлі каньйону Смотрича (перешийок з Замковим мостом настільки вузький, шо то вже майже острів). Тут я зрозумів, що фортеця не єдина туристична принада. Старовинної архітектури повно: міські брами, ремісницькі вежі, костели і церкви... Тай в інших районах, де ми ходили потім, теж є що подивитись: мости, парки, фонтани, пам'ятники... Словом, описати всі цікавинки Кам'янця-Подільського в межах фестивального звіту нереально. Туди якось треба буде поїхати окремо.
Ми лазили довго. Концерт вже йшов у повну силу. Музику, як не дивно, було чути дуже далеко – в таких місцях, звідки не видно ні сцен, ні фортеці – можливо, це через ехо від каньйону. Вона лунала наче звідусіль, і здавалось, усе місто слухає метал (тоді грав гурт Jinjer, трохи шкода шо пропустив). Як не крути, Кам'янець-Подільський шикарий. В мене з'явилось відчуття, що тут ніяк не буде нудно. І що навіть коли б скасували усі дійства, я не був би злий, що приїхав.
В суботу зранку я проспався – коли встав, то в наметі вже нікого не було. Іван пішов десь лазити. Як вияснилось пізніше, на фортеці познайомився з двома дівчатами, потім вони пішли в місто, потім стрибали з моста; телефон в нього здох, і ми загубились на півдня. Я ж, поки музична частина ще не почалась, вирішив детально оглянути ту Стару фортецю. Треба сказати, мені туризм устократ цікавіший, якщо він з додатком інформативності: коли я взнаю, що і як називається, чому воно таке і яка його історія. А не просто дивлюсь на нєізвєсну красоту, типу "ооо, яка афігєнна башенька". Тому при вході на фортецю я, крім квитка, купив собі буклетик з описом і запекло взявся за дослідництво.
Кам'янець-Подільська фортеця – то не маленький замочок, то гігантський оборонний комплекс. А кожна з її башт чимсь особлива та поіменована. Багато древніх: здоровенна "Папська" (або "Кармалюкова"), низька присадкувата "Ковпак", гостра висунута "Тенчинська", відмінна кольором "Біла" (або "Ляська"), широка безверха "Денна", напомітна мала "Західна", кутова шпиляста "Рожанка", настінна "Комендантська", червоноверха "Лянцкоронська",
ЗАМАЛЬОВКА #3. ПОДІЛЛЯ
Я ретельно оглянув всю фортецю, досхочу налазився територією, а тепер сиджу на валах. Внизу вже оживає сцена і гримлять пробні акорди. А прямо попереду, під високими стінами і різновидними вежами лежить табір, що рябить кольоровими наметами і димить вогнями.
Місцевість тут візуально незвична, навіть якась епічна. Широкі просторі краєвиди порізані стрімкими урвищами, а в їх глибині тече річка. З одного боку бовваніє місто, а з іншого зеленіють поля. Там, посеред рівнини над обривом стоїть гігантський металевий хрест, немовби впхнутий меч у землю. Читав потім, шо його установили від малої дерев'яної церкви, яка ледь помітна згори, доречі називається вона Хрестовоздвиженська. (Хрестовоздвиженська церква, яка воздвигла хрест? Труъ. Воістину труъ.)
Ландшафт масштабний і грізний. Я тут за сотні кілометрів від дому. Без речей і їжі, а тепер і без друзів, які хтозна-де подівались. Сиджу сам на валах і дивлюся вдаль. Але дивний факт — мені спокійно й комфортно. І я розумію, як багато значить атмосфера.
...Коли я спустився в наметове містечко, раптом зустрів Івана — він навернув телефон до життя і якраз комусь дзвонив. А в мене виникає відчуття, що сам фест лише починається.
Ми лазили довго. Концерт вже йшов у повну силу. Музику, як не дивно, було чути дуже далеко – в таких місцях, звідки не видно ні сцен, ні фортеці – можливо, це через ехо від каньйону. Вона лунала наче звідусіль, і здавалось, усе місто слухає метал (тоді грав гурт Jinjer, трохи шкода шо пропустив). Як не крути, Кам'янець-Подільський шикарий. В мене з'явилось відчуття, що тут ніяк не буде нудно. І що навіть коли б скасували усі дійства, я не був би злий, що приїхав.
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ
Ніч з суботи на неділю стала найжорсткішою не тільки на Республіці, а й серед всіх відвіданих фестивалів. Я звик виживати без намета, гуляючи поночах, але осінь я сильно недооцінив. Погода показала, що таке зло і ненависть. Псячий холод, рвучкий вітер і дощ шматували територію. Я безбожно змерз ще на концерті в катакомбах, а вийшовши взагалі офігів. Когось і намети не врятували – деякі були перевернуті й погнуті, а деякі взагалі лежали розчавлені на землі, ніби мокрі ганчірки. Всього дві компанії в Південному дворі спромоглися розвести вогонь, тай то в перше багаття, до якого ми прийшли погрітись, щедро сипалось деревне вугілля. Якась дівчина поділилась зі мною частинкою ковдри, і я довго сидів там накритий, мертвецьки втупившись у полум'я. Всю ніч ми ходили від одного тепла до другого, я аж часто дивився на годинник з думкою "та коли ж то бля скінчиться".
Рано-вранці я, Іван, Віка і Галя поплентались через усе місто на вокзал. Ще коротали час в якійсь забігайлівці, але я не їв, бо від тривалого згорбленого сидіння з перетиснутим ременем тепер добряче тошнило. В новенький, але переповнений поїзд ми впросились у провідниці, і то їхали на сидячих місцях – четверо на двох кріслах. Та скоро наші шляхи розійшлися: дівки були з Ніжина і прямували далі, а ми вийшли в Хмельницькому. Через роуп-джампінг Іван був на нулі, а моїх резервів не хватало на купе (квитків на плацкарт чи чогось подешевше, як питали ми на станції, нема). Але на щастя, прямо під вокзалом стояв бус, схоже якийсь пальоний неофіційний рейс, і він збирав людей на Львів. В нас було дві години до відправлення, які ми вирішили використати для огляду ще цієї локації.
Хмельницький став містом, в якому я гуляв, але вважаю, що не був. Спочатку ми заперлись в понурий спальний район і, походивши між багатоповерхівками, вернулись назад. Потім спробували пройтися в інший бік, але знов дарма. Рівна дорога тягнулась вздовж колій, парканів та печальних будівель, і навіть звичайний продуктовий магазин ми зустріли не зразу. Сіроту краєвидів доповняла похмура погода. Привокзальні циганки переконали якогось хлопця віддати їм 200грн., і він, сам не втямивши нашо то зробив, потім довго відходив, розмовляючи з нами під пам'ятником Богдану. Здається, ми побачили Хмельницький дуже не з того боку, але часу вже не було. В бусі Іван спав як мертвий, а я, хоч і сонний, чомусь всю дорогу сидів і думав, допоки на горизонті не намалювався Львів.
Рано-вранці я, Іван, Віка і Галя поплентались через усе місто на вокзал. Ще коротали час в якійсь забігайлівці, але я не їв, бо від тривалого згорбленого сидіння з перетиснутим ременем тепер добряче тошнило. В новенький, але переповнений поїзд ми впросились у провідниці, і то їхали на сидячих місцях – четверо на двох кріслах. Та скоро наші шляхи розійшлися: дівки були з Ніжина і прямували далі, а ми вийшли в Хмельницькому. Через роуп-джампінг Іван був на нулі, а моїх резервів не хватало на купе (квитків на плацкарт чи чогось подешевше, як питали ми на станції, нема). Але на щастя, прямо під вокзалом стояв бус, схоже якийсь пальоний неофіційний рейс, і він збирав людей на Львів. В нас було дві години до відправлення, які ми вирішили використати для огляду ще цієї локації.
Хмельницький став містом, в якому я гуляв, але вважаю, що не був. Спочатку ми заперлись в понурий спальний район і, походивши між багатоповерхівками, вернулись назад. Потім спробували пройтися в інший бік, але знов дарма. Рівна дорога тягнулась вздовж колій, парканів та печальних будівель, і навіть звичайний продуктовий магазин ми зустріли не зразу. Сіроту краєвидів доповняла похмура погода. Привокзальні циганки переконали якогось хлопця віддати їм 200грн., і він, сам не втямивши нашо то зробив, потім довго відходив, розмовляючи з нами під пам'ятником Богдану. Здається, ми побачили Хмельницький дуже не з того боку, але часу вже не було. В бусі Іван спав як мертвий, а я, хоч і сонний, чомусь всю дорогу сидів і думав, допоки на горизонті не намалювався Львів.
ВИСНОВКИ
Республіка-2013 протривала для мене півтори доби зі сном – від вечора 13 вересня до ранку 15 вересня, – але через далечінь доїзду з дому я пропав на цілих три дня. То була перша побачена Республіка, і пройшла вона чудово та знаково. У форматі фестивалю чітко простежуються дві основні складові: рок-музика та стріт-арт. І якщо концерт був сконцентрований біля фортеці та в межах насичених вихідних, то настінні малюнки розкинулись по всьому місту та залишились на роки. Хоча з точки зору відвідувача це типово платна акція, фестиваль позиціонується як antimoneyfest – гроші не для заробітку, а для покриття затрат і створення загальнодоступних мистецьких об'єктів.
Локація надзвичайно живописна і багата пам'ятками, що дає величезні можливості для проведення часу. І особливо порадували люди та атмосфера – за увесь фест я, зі своєю надчутливістю та постійним аналізом оточення, ніразу не побачив бидлоти і гидотних випадків. Не мало, не трошечки, а 0, саме 0. Замість того трапилось багато приємного народу та цікавих знайомств, які можливо незначні для детального опису в звіті, але для мене сотворили чудесний настрій. Тому враження залишились виключно позитивні.
Локація надзвичайно живописна і багата пам'ятками, що дає величезні можливості для проведення часу. І особливо порадували люди та атмосфера – за увесь фест я, зі своєю надчутливістю та постійним аналізом оточення, ніразу не побачив бидлоти і гидотних випадків. Не мало, не трошечки, а 0, саме 0. Замість того трапилось багато приємного народу та цікавих знайомств, які можливо незначні для детального опису в звіті, але для мене сотворили чудесний настрій. Тому враження залишились виключно позитивні.
Немає коментарів:
Дописати коментар