ЩО? ДЕ? КОЛИ?
- Що? Фестиваль "Файне Місто".
- Де? м.Тернопіль, Тернопільська обл.
- Коли? 12-13 липня 2014р.
КАРТИ
Карта доїзду автомобілем на фестиваль ФайнеМісто.
Львів-Тернопіль. 128км.
План-карта фестивалю ФайнеМісто і суміжних локацій.
Позначено об'єкти, згадані в звіті.
ДОЇЗД НА ФЕСТИВАЛЬ
Але те, що відбулося далі, стало верхом спонтанності. Я зайшов в інтернет. Швидко списався з незнайомою дівчиною. За цитат десять домовились їхати разом. Наплічник я збирав секунд тридцять – запхав туди спальник. В маршрутці тільки й зирив на годинник. У Львові на вокзал біг. Як тільки я з розгону заскочив у тернопільську електричку, якраз за спиною закрилися двері. Подзвонив з тамбура своїй попутниці і знайшов її в тому ж вагоні.
ЗАМАЛЬОВКА #1. ХВАЛА СПОНТАННОСТІ
Уляна, з якою я зазнайомився в неті, сиділа з Льошою — він теж їхав зі Львова сам. Ми троє всю дорогу розмовляли, розказуючи якісь історії. Десь на посередній станції зайшла ще пара фестивальників, хлопець із дівчиною. А в результаті в Тернополі, коли таксисти пакували нас в салони, людей було вже вісім.
Проминувши маленьке місто та сусідні села, висаджуємся на фесті. Аеропорт, використаний для нього, як і годиться просторий та безлісий. Яскраво сіяє сонце, а блакитне небо висить здоровенним куполом. Палітра наметів встилає землю, а людський потік плине до входу, за яким вже гримлять сцени. Я згадую, що не маю квитка.
— Продам білетик! Продам, недорого! — вигукує веселий чувак за кілька метрів від входу.
...Не може бути. Усе складається, як в гарній казці. Проблеми, що мучили мій мозок під час планування, — якісь компанії, якісь квитки — усе котиться до біса і розгрібається само собою, як тільки додати чудодійного хардкору. Нашо я про то думав, коли спонтанно виходить легше і краще??
ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ
Вхід на два дні коштував починаючи від 100грн. на перші акційні квитки, а далі ріс: 150грн., 200грн. і накінець на місці 240грн. Крім того, при вході продавались одноденні по 140грн. Я ж за щасливого збігу обставин купив з рук дводенний за сотку, щоправда перш ніж давати гроші, успішно обміняв його на браслетик. Доїзд вийшов також недорогим. Електричка – знаний еталон дешевизни, хоча через таксі туди-назад і поїздки в місто витрати не були аж такі мізерні. Трохи купляв їсти і пиво. В загальному, мій бюджет вмістився в 200-250грн.
Територія, контроль, охорона.
Інфраструктура фесту на території Міжнародного аеропорту "Тернопіль". Перон поблизу злітно-посадкової смуги відгороджений по периметру, на ньому було встановлено сцени, а ззовні зі сторони під'їзду від траси розташовувались наметове містечко та парковка. КПП стояв перед входом на перон – перевірка браслетів та огляд речей, що проносяться, здійснювались аж там. Заборонявся стандартний як на такі заходи перелік предметів; контроль був постійний, але не злісний. Фестивальної охорони та волонтерів у тематичних футболках не бракувало, а біля закритого виїзду на смугу та й так по території бачив часто міліцію.
Наметове містечко.
Намета я не взяв, поїхавши навмання. Льоша завів нас до великого табору своїх знайомих з Тернопільщини, де і розклався, втиснувшись в кільце довкола багаття. Я трохи поспілкувався з оточенням, а тоді кинув комусь у куток наплічник і пішов до сцен. Через відсутність житла та насичену музичну програму в містечку я майже не тусив, припершись тільки на ніч, а увесь час проводив під сценами.
До речі, такий формат мені вкрай сподобався. Я вільно гуляв собі по території, абсолютно не прив'язаний ні до чого. Ходив куди заманеться – то від сцени до сцени, то до наметів, то випити пива. Періодично та випадково перетинався з новими знайомими, знайомився зі ще іншими. Під настрій залишався поговорити чи повідриватись то з одними, то з другими. Ніякої обузи, ніяких обов'язків чи справ, а тільки фест і щастя.
Хоч в таборі я сидів не так багато, однак з того, що побачив, в мене сформувалось дуже приємне враження. Контингент складався з фестивальної молоді, я б навіть сказав з тотально переважаючої молоді, бо старші люди чи геть діти траплялись рідко. Народ мирно жив і веселився: здоровенні компанії готували їжу в казанах, шось грали чи співали, хтось трохи пив та лежав у тіньку на карематах, якісь хлопці в спеку бігали і обливалися з дівчатами. І попри те, що наметове містечко не було обгородженим від зовнішнього світу, теоретично дозволяючи потрапити сюди кому-небудь, та ніякого неподобства і зальотних команд бидлоти я не спостерігав ніразу.
Сцени і звук.
Сцен було дві: головна, де виступали загальновідомі виконавці, і важка (також звана на офіційних ресурсах малою або рок-сценою), що більш орієнтована на сувору металічну альтернативу. Вони стояли дуже близько, майже впритул одна до одної під прямим кутом, збираючи кожна свій натовп. Тому, хоч звук був могутнім та об'ємним, траплялись моменти коли виступи перекрикували один одного, тож щоб краще зосередитись на бажаному доводилось відходити подалі від місця стику. Хоча я б не сказав, що та деталь сильно попсувала мені концерт.
МУЗИЧНА ПРОГРАМА І ДОДАТКОВІ АТРАКЦІЇ
З важкої сцени добре пам'ятаю Ворст. Ну бо щеби: слова, які так легко западають в голову, веселі драйвові мотиви, знаний ведучий М'яч на вокалі... Публіка, попри білий день, вже починала запекло відриватись під їхні пісні.
Місиво на цім фесті не аж таке чисельне, як доводилось бачити, але все одно досить масове і неймовірно дике. Особливо під наступний гурт Skinhate, який славиться своїми люто-хейтерськими текстами з тонами матюків і крутими перформенсами під сценою. Під окремі пісні сотворяються традиційні акції: під "Квиток до раю" натовп бігає в гігантському колі (так званий сайкл-піт), під "Нахуй" всі тицяють догори факами, під "Нелюбов" присідають на корточки і в потрібний момент підстрибують. А звірські моші, слеми і стіни смерті – то вже само собою.
ЗАМАЛЬОВКА #2. ЗАКАТАТИ В АСФАЛЬТ
Агресивні розваги на цім фесті вирізнялись додатковою дозою брутальності. Річ у тім, що це аеропорт, і покриття під сценою тверде — чи то асфальт, чи то бетон. Тож в купі краще не падати, ібо вкрай травматично; я сам бачив кілька людей з розбитими руками і фейсами. Але нікого то не спиняло.
...Чергова стіна смерті, і народ розходиться на два боки, тримаючись за плечі. Я роззираю людей і фігєю з їх різномасності. Поряд стрибає сухий патлатий пацик, а трохи далі стоїть здоровенний танк, в раза три грубше мене. "Слем! Слем!" — радісно кричать дівчатка, клас дев'ятий, і вписуються в нашу стінку. Навпроти якісь хлопці в нових кольорових кросовках і джінсах. Хтось в камуфляжі і бєрцах. А коло нього тіп в гавайських шортах і ґумових тапках. А он там чувак взагалі стоїть босий, усміхаючись, готовий до місива.
— Та бля хлопе, — думаю я, — шо ж буде як я тобі нечайно скокну гадом по пальцях?
Приспів, і натовп сплющується в безформну масу. Лікті, шкари, голови, дівчачі патла, потні чоловічі туші. Это слэм, детка. Дикий та безпощадний, а цього разу взагалі якийсь екстремально-похєрєстичний. Через високий потенціал травматичності місця і наявність в гущі хиленьких персонажів я навіть відчував мінімальну відповідальність, стараючись нікому ніц не зломити і безупинно витягуючи повєржених з дна.
ЗАМАЛЬОВКА #3. ШВЕДСЬКА БОМБА
Гурт Rideau зі Швеції я до цього ніколи не чув, не чув навіть крайвухом такої назви. Закордонні гості спочатку справляли враження якогось інтелегентного року: одягнені в брюки та білі сорочки з галстуками, немов офісні працівники, вони спокійно грали англомовні пісні. Так наче для розгрузки поміж рештою виконавців. Трохи послухавши, я пішов глянути ще на головну сцену.
Та поступово збоку чулося все більше і більше шуму, багатоголосих вигуків. Заглядаючи понад головами, я бачив що народ все плине і плине до важкої сцени, а під нею вже запеклий рух. Дещо здивований що ж там такого могло статися, вирішив глянути. І то була бомба.
Від інтелегентного іміджу гурту не залишилося й сліду. З колонок єбашив метал. Вокаліст, вже пом'ятий і розпатланий на вітрі, ефектно кричав з самого вершечку сцени — він виліз туди з мікрофоном, шнур якого висів навпереріз донизу. Публіка в афігу перезиралась і фоткала, тим не менш фанатично відриваючись, наче під улюблену пісню. Експресія виконавців та віддача натовпу зашкалювали, і тут я вже лишився до кінця. Музиканти творили ще багато чого. Загалом, це було неочікуване та дике дійство. Навіть після закінчення виступу люд довго не давав їм спокою з безперервним взяттям автографів і фотографуванням.
Темніло, я вже ніде не ходив, тому потрохи просувався допереду і останні гурти слухав вже в перших лавах. Такі злегка хуліганські, дівчачо-незалежницькі пісні Ірени Карпи з її формацією Qarpa були для мене нові, але коли заграли "Кириян", я згадав, що чув її ще певно в школі (група тоді називалась Фактично Самі)... Роллікс – от хто зробив мені день на головній сцені. Без будь-яких витребеньків у зовнішньому вигляді чи поведінці, та команда брала своє суто музикою: драйвові ритмічні мелодії, прості ефектні приспіви, помірна доза репу, яскрава подача – усе вкрай вдало йшло під фестивальний відрив. Заключний ТНМК, який в записах завжди мені звучав занадто хіп-хопово, у концертному форматі зіграв досить тяжче і цікавіше, а я відкрив, що звідкись зі старих часів знаю багато їх текстів.
Другий день фесту, на жаль, не мав змоги оцінити, бо їхав додому. Щоправда аж навечір, але фактично усю музичну програму пропустив. Вдень на головній сцені звучали тільки саундчеки, тож я був на кількох гуртах на важкій: Bugs Bunny, Kompas, решта слухав здалека... Рок-виступи в обід – то як салюти на цвинтарі, мало кого розважають. Хоч виконавці можуть бути хороші, та атмосфера не та. Спека. Сонце зверху. Людей мізер, і вони переважно в'яло сидять на карематах по колу. Я теж сидів, ще й їв якусь куплену зупу з вермішеллю – почувався жирдяєм перед телевізором, який приніс собі макарон на диван і дивиться все підряд шо йде. Ну але без того ніяк, бо треба ж потрохи новим командам пробиватись. Хотілося б послухати Фліт та Скрябін, а також інші цікаві гурти, що виступатимуть сьогодні вночі вже з величезним натовпом, та не судилось.
Щодо немузичних атракцій, то мав бути дрег-рейсінг (себто автоперегони на короткій дистанції по прямій), футбол, пейнтбол, стрітбол, якісь квести. Ще якраз 13 липня йшов Чемпіонат світу з футболу, а на фесті – його пряма трансляція на великому екрані. Але я ні на чім з отих дійств не був, тай чесно кажучи, чомусь в більшості не чув і не бачив, де саме і коли саме вони повинні проводитись. Єдине що спостерігав, то нічне фаєр-шоу.
ЛЮДИ І ЗНАЙОМСТВА
На цім фесті навіть випробував новий метод знайомств – без слів. Під ліричну пісеньку, трохи пороззиравши довкола, мовчки рукою запросив якусь дівчинку потанцювати. Не весь час же слемитись.) То дуже годний маневр, бо під сценою дівок аж валом, багато самих по собі стрибаючих. Воно вийшло ми-и-ило, аж на мене не схоже. На випускному, призначеному для вальсів всяких, то я махав бошнями з нєфарами. Хто б знав, що через кілька років тут на рок-фестивалі проб'є на зворотнє... Іра (так звали ту дівчину) з подружкою Вітою були досить молодші і приїхали з Бережан. Після того, лазячи по території, часто їх зустрічав і спинявся поговорити.
Щоб не все здавалось таким райдужним, варто сказати, що народ був різний. Легкий алкоголь продавався кубометрами, тож п'яноньких компаній не бракувало, як і загалом любителів випити. Наприклад, якось в черзі за пивом малий патлатий чувак, що стрів нас ще на тернопільському вокзалі, розказував шо він рекордно втиснув поза 10 літрів за одну буханину. (Спочатку я віднісся скептично, але коли той шкальнув пива і вдув півстакана за два ковтка, то подумав "а може й да".) Та як би там не було, попри алкогольність фесту ніякого бидла і гидотних випадків не спостерігав жодного разу. Веселощі в рамках культури.
ЗАМАЛЬОВКА #4. БРОДЯЖНИЙ РАНОК
Після завершення музичної частини я пішов з Наташою й Ірою в намет. В них було пиво і, розбудивши Льошу, ми сиділи поки воно не скінчилось. Там же скраю біля виходу я і заспав.
Ранок був пізній. Коли я виперся з намету, контрастно-яскраве сонце вже різало очі. Пом'ятий і загальмований зі сну, повільно і зосереджено пакую спальник. Душно. Вдягаю щось більш підходяще на білий день і, простягнувши ноги, сиджу на колоді та дивлюсь у вогонь. Трошки говорю з людьми. Велика компанія сусідів вже зготувала назагал їсти і наїлась, тож мені пропонують теж поснідати... Не маю миски. Хтось дає мені той харчовий реквізит. Але я стою з нею, як дурень з дудочкою — не маю вилки. Хлопець за казаном, так наче кажучи "бля чувак та ти гониш", втикає свою в макарон і віддає мені їсти. То тісто з тушонкою та ще й з помідорчиком іде мені на славу.
Негарно так роз'їздити без нічого, але я ж збирався сюди за хвилину.) Та завдяки сприятливим обставинам і добродушному дружньому народові, життя тут нічим не згірше дому.
ЛОКАЦІЯ
Перше, що я для себе відмітив – то його компактні розміри. Ми скоренько добрались маршруткою від Смиківців на край міста, а там сіли на тролейбус. Трошки попитали пасажирів де б то краще вийти, і як тільки я вмостився, приготувавшись до тривалого маршруту з околиць у центр, нам сказали шо "вже". Тернопіль справляє хороше враження: доладна старовинна архітектура, досить тихо і зелено. А ще він має шикарні козирі.
ЗАМАЛЬОВКА #5. ВОДУ В МІСТО
Ми спускаємся широкими сходами, посеред яких ллється донизу фонтан-каскад. Поруч Тернопільський замок, від якого лишився лише палац, схожий на світлий будинок, через що він вже не виглядає як оборонна споруда (тай знизу ще розважальний заклад). А просто поперед очей майже на увесь горизонт розкинувся величезний став.
Водне плесо ряботить дрібними хвильками, просторе та спокійне, а десь вдалині за ним видніються неміські зеленаві пейзажі. Став дише холодком та свіжістю, повіваючи в лице легким бризом — я одразу згадую, як зараз задушливо за такої спеки на вузьких вуличках Львова... Доріжка тягнеться вздовж набережної. У воді немов пливуть маленькі шматочки суші, порослі деревами — острів Закоханих, острів Чайка. Туди перекинуті акуратні пішохідні мостики. Десь на лавочці, в тіні гілля на березі посидіти дуже приємно, особливо після вчорашнього гучного дня. Поспілкуватись і подивитись на хвилі.
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ
Хотів зловити попутку чи дочекатись маршрутки, але часу до відправлення було мало, тож довелося брати таксі. В Тернополі сів на тролейбус. Місцевий дядько, якого я спитав про шлях до вокзалу, розказав, що тут він збудований специфічно: колії йдуть майже через центр низом, а автомагістраль перетинає їх зверху по мості, тому той вокзал дещо відсторонений. Туди я йшов пішки – спочатку поміж будинків, потім надземним переходом через рельси. На електричку до Львова встиг, хоча майже впритул.
Сиджу у вагоні і мружачи очі дивлюсь у вікно, попри то що яскраво світить сонце. Хоч я і пропустив недільну заключну програму, яка обіцяла бути чудовою, та для щастя хватило й дня. Згадуючи, скільки емоцій і нових вражень принесло мені Файне Місто, і яким понурим та стандартним міг бути отой день удома, я з великою радістю ставив собі здоровенний жирнючий плюс, за те що не спасував і зібрався.
Немає коментарів:
Дописати коментар