ЩО? ДЕ? КОЛИ?
- Що? Фестиваль "Бандерштат".
- Де? м.Луцьк, Волинська обл.
- Коли? 1-3 серпня 2014р.
КАРТИ
Карта доїзду автомобілем на фестиваль Бандерштат.
Львів-Луцьк. 151км.
План-карта фестивалю Бандерштат і суміжних локацій.
Позначено об'єкти, згадані в звіті.
ДОЇЗД НА ФЕСТИВАЛЬ
ЗАМАЛЬОВКА #1. ВИЩЕ ГРАДУС
Льоша з Васьою, поки я дрімав і розглядав села за вікном, з кимось там заєднались, тож в Луцьку на вокзалі нас була чимала група. Я навіть не втямив хто чий друг і хто кого знає, так само як і не тямив куди ми йдем. Хтось володів сакральною інформацією про дорогу і всіх нас вів.
Луцьк розглядати я не встигав. Хоча доводилось: перед тим в неті познайомився з волинською дівчиною, а тепер зирив по сторонах і намагався по телефоні описати де я є, одночасно стараючись триматися купи... Зустрілися майже випадково. Вона стояла з подружкою коло магазину — обоє досить молодші і яро нєформальні, в чорнім прикиді і з фарбованим патлом. Друга дівчинка взагалі з пєнтухами та розмаїтим пірсингом. То було так труъ, шо мене аж взяла ностальгія: згадав як колись у школі теж так ходили, псуючи канонічний краєвид цегляного міста. Ми познайомились, тепер уже очно, і перекинулись кількома фразами.
— О, в тебе є палатка? — переходять до діла дівчата, показуючи літраху. — То сховай водку! Палатки не провіряють.
"Еммм" — думаю я. От тобі й безалкогольний фест.
...Я сходив купити печиво і жуйки. Спиртне заникали комусь зі знайомих. Пішли, і незабаром перед очима вже виріс парк. А там недалеко до мети.
Та то всьо не суть важно. Іду роззираючись по території, а повітря прорізають звуки сцени. Я на Бандерштаті! На тому третій з фестивалів 2014го оголошується відкритим.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ
Вхід на три дні коштував починаючи від 100грн. на перші акційні квитки, а далі повільно зростав: 120грн., 130грн., 140грн. і накінець на місці 150грн. Одноденних чогось не пам'ятаю, хоча може й продавались. Оте збільшення ціни по десять гривень в місяць не сильно міняло пріоритети, а враховуючи що я не зразу мав певність у відвідинах фесту, то наперед нічого не брав і купив квиток при вході. Доїзд, туди рейковим автобусом і назад звичайною маршруткою, виніс десь таку суму ще раз. А разом з їжою за увесь час мій бюджет втисся в 350-400грн.
Територія, контроль, охорона.
Інфраструктура фесту на території парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки в Луцьку. Там є іподром, де було встановлено сцени, а поряд поміж рідких дерев розкинулось наметове містечко – усе відмежоване від зовнішнього світу ровом з водою (щоправда, в спеку він дещо пересихає). Єдиний вхід перекривався КПП, де здійснювалась перевірка браслетів та огляд речей. Заборонявся стандартний для масових заходів перелік предметів плюс алкоголь. Контроль відвідувачів діяв постійно, хоча наприклад мій наплічник не відкривали, імовірно через малі розміри. На вході весь час стояла міліція, а по території траплялось багато волонтерів. Навіть вночі зрідка помічав, що серед наметів ходила фестивальна охорона.
Наметове містечко.
На відміну від решти фестів, поселення було не зовсім стихійним, а впорядкованим: після проходження контролю волонтери казали куди тобі йти (можливо через те, що територія тут обмежена). Я розклався коло намета Уляни і Христини на зарезервованому місці, досить годному – недалеко від містечкового "центру". Та ще й склалось так, що усі нові знайомі осіли неподалік. Жив я тут довго, тай ходив повсюдно, тому зміг зацінити той табір.
Фестиваль заявлявся як безалкогольний. Заборонялось розпиття будь-яких спиртних напоїв, а в якості альтернативи пропонувався квас, смачний та холодний, і до бочки з ним в обід все тягнулась черга. Раз так, я вирішив дотриматись правил і відпочивати тверезо. Ну але... Хто хотів – той пив. Пляшки підпільно проносили, навіть горілку, щоб спустошити тихо та підступно в наметі. Або просто безперешкодно заливались, вийшовши в місто.
Однак якщо окремі особи і вживали, то цього не відчувалось. Відвертої буханини надворі не бачив ніразу. Ригаючої п'яноти чи хоч помітно вгашених не бачив ніразу. Алкобидлячих розмов і тупого ржачу не чув ніразу. Замість того народ слухав музику та відривався, вночі компанії сиділи та співали довкола вогнів, або разом бавилися масові ігри на траві. Контингент в основному складала весела молодь, але й були старші, малі дітки. Поміж наметами іноді проходила охорона, мабуть для контролю – до речі, дуже акуратного: ні до кого при мені не домахувались, але дивились де шо відбувається. Тому загалом я був приємно вражений, і можу сказати, що задум тверезого дійства вдався.
Сцени і звук.
Сцен було три. Головна, на якій ішла вечірня музична програма, стояла на іподромному біговому колі і збирала величезний шумний натовп. Акустична починала працювала вночі після завершення основних виступів, вона була меншою та розміщувалась у ліску позаду, там мало не до ранку по землі сиділи слухачі на карематах. Ще одна, літературна – то фактично просто галявина, де автори читали вірші. Звук був хороший, і гурти одне одному не заважали, тай графік майже не передбачав їх перетинів. А разом з денними гутірками ледь не вся доба виходила заповненою подіями, хіба окрім ранку.
МУЗИЧНА ПРОГРАМА
Приблизно коло півночі музика перекочовувала на акустичну сцену. Отак зразу йти спати в першу ж ніч я не збирався, тому і завис там. Пам'ятаю виступ Piano Extremist'а, розслабляючий після важкого вечора і водночас серйозно-ностальгічний. Потім грав Механічний Апельсин, оригінальний байк-рок з таким грубим голосом: в поєднанні зі струнами гітар було досить круто, як-от наприклад "Наша рідна земля" – під неї всі стояли. Ще на якусь пісню гурт підняв натовп і організував масовий танець по парах; я тоді якраз тусив з фестивальною знайомою Вітою, тож також не сидів кисло сам.
Що в другий, що в третій день я геть не тримався одного місця, невпинно потикаючись то туди, то сюди. Зосереджено слухати музику приходив аж під кінець, а засвітла заглядав лиш зрідка під настрій, не завжди знаючи хто грає.
ЗАМАЛЬОВКА #2. НЕ СВОЯ ТАРІЛКА
Є такі гурти, які я про себе називав "дівчача група". Не в образу, звичайно, сказано.) То такий легкий рок з акуратно по-моді вдягненими музикантами, гарно зачесаними і доглянутими; з миловидним вокалістом чи вокалісткою, що співає дзвінко і виразно; з простими злободенними текстами. А гендерний баланс їх любителів сильно зміщений в жіночу сторону.
...Стою під самою сценою. Сонячно, але не вкрай душно. Грає отакий гурт, а я за звичкою роззираю натовп. Усе дуже мило і весело, але щось не те. Є щось незвичне в публіці, але я не можу помітити, що саме. Ретельно сканую ще раз середовище, і до мене доходить: дівчина-дівчина-дівчина-дівчина... — я вже верчу головою на всі боки і розумію, що не бачу жодної особи чоловічої статі. Безліч як школярок, так і старших студенток радісно стрибає довкола, дехто тримає плакатики. І лиш обернувшись назад, аж за ряда чотири зауважив якогось хлопця, що зі складеними руками і статичним запитальним фейсом теж дивився виступ.
То була максимальна дівкоконцентрація, яку я зустрічав на тім фесті тай на фестах загалом. Жаль, не запам'ятав виконавця, а то б обов'язково колись прийшов послухати іще.
Кому Вниз, що закривав сьогоденну програму, виступив як завжди суворо та якісно. Вершиною епічності став вихід вокаліста Сокири Перуна для спільного виконання пісні "Птаха на ймення Нахтіґаль" – з двома могутніми голосами то вийшло грізно і колоритно, а атмосферу доповняли фаєри посеред натовпу. На сон ясно шо після такого не хилило, хоч була ніч. Благо розпочалась акустична сцена: щирий Василюк з Тінь Сонця, емоційний Kompas та інші, на жаль незнані мені гурти, тримали несплячих разом – я сидів там, допоки не змерз і не подався до намету.
Третій фінальний день я теж проводив розмаїто, лиш на вечір прийшов на самісінький перед слухати музику. Зате як прийшов, то вже остаточно, і пробув там безперервно до кінця. Весело порухався під Роллікс – тепер я знав багато їх пісень та міг трохи погорланити вголос. А ще під цей виступ сталась кумедна акція: хтось хотів сфоткатись в кутику сцени, але до них в кадр підбігли якісь інші люди, потім ще та ще, а в результаті через лавинний ефект то всьо перетворилось на вражаючих розмірів купу... Ірландський Cruachan я чув давно у школі, після чого не згадував тих пісень роками, тож неймовірна новина про їх приїзд на наш фест ввергнула мене в напівзабуті спогади. Фолк-металеві мелодії з волинками, флейтами та іншими цікавими інструментами, а також ефектне убранство (в якому музиканти виглядали як загін гномів-воїнів) творили неповторну атмосферу, тож я повідривався як у найкращі часи. Окремих слів варте виконання гімну України на волинці, що було неочікувано і дуже приємно почути від іноземного гурту.
ЗАМАЛЬОВКА #3. ЛЮДИ, ЯК КОРАБЛІ
Скрябін на фесті — то особлива енергетика. Драйвові рокові ритми з танцювальними вставками. Дотепні сатиричні тексти про нашу країну — про буденні речі без прикрас, але у веселій подачі; про будь-що, від "Маршрутки" до "Олігархів". Невимушена домашня поведінка на сцені, яку творять оті всі розмови Кузьми поміж піснями зі слухачами та музикантами. Загалом, Скрябін завжди з публікою як свій мужик, що і робить його виступи такими захоплюючими.
Деколи моралфаги кривляться від матюків, яких цього разу звучало немало. Ну але то зовсім не той варіант, коли вокаліст безглуздо сипле нецензурщиною, натовп в неприємному афігу, і лиш кілька п'яних уриг ржуть собі з того. Кузьма навпаки, сам майже не матюкається — замість нього то робить публіка. Він наче показує, що прості люди — то не ЗМІ, чиновники чи діячі культури з їх політкоректністю і толерантністю. Що прості люди, коли їм заєбісь, то кажуть "Заєбісь!", а коли хочуть когось послати нахуй, то шлють нахуй.
Я провідривався під сценою до кінця, і то було моцно. Знайомі пісні, кумедні перформенси музикантів, хвильки та стрибки довжелезними рядами, повітряні кульки, обливання водою... І хоч у суцільному галасі ні з ким я не знайомився і не говорив, в мене було відчуття, що люди довкола вже мої друзі.
ДОДАТКОВІ АТРАКЦІЇ
Важливим козирем Бандерштату і відмінністю його від других фестів стали гутірки. То такі собі розмови з відомими особами в неформальній обстановці, де будь-хто міг задати їм питання. Серед них політики, музиканти, журналісти, ветерани УПА та багато інших. Був, наприклад, на гутірці з бійцями "Азову". Тай взагалі наші намети стояли недалеко, що давало змогу чути і обдумувати розповіді лежачи коло входу в тіні на карематі. Отак слухав Положинського, Луценка, ще когось кого не впізнавав по голосу.
І то було ще не все. Літературні читання. Йога і зарядка. Силові розваги і спортивні змагання. Повно (я б навіть сказав дофігіща) різних майстер-класів для дітей по всеможливих ремеслах... Із фестивалю навіть проводили виїзну екскурсію в Новий Загорів – місце славної битви УПА з німцями, – та шось організатори надто довго розбирались зі списками бажаючих, і я вже зайнявся чимсь іншим, хоча мабуть дарма.
ЛЮДИ І ЗНАЙОМСТВА
Та найбільше народу приїхало із самої Волині, що в принципі й не дивно. Тому познайомився і з відносно місцевими – недалеко була їх велика група, тож з деякими трохи спілкувався. Пам'ятаю, приходив поговорити і поїсти печеньки до Іри з її хлопцем, шо часто курив люльку. До речі, тут багато людей менших за віком, але мені то на краще – люблю весело порозмовляти з молодшими, бо старші чогось полюбляють вчити мене жити, що дуже скушно і безрезультатно. Загалом же відвідувачів з області траплялося стільки, що складалось враження, наче я скоро вивчу всі тутешні міста.
ЗАМАЛЬОВКА #4. МАША
Окрім хлопців та дівчат з попередніх фестивалів і наметових сусідів, також знайомився де заманеться — люди довкола були привітні, тай атмосфера сприяла.
...Душний день пополудню. На сонці чи то настроюються, чи то вже грають гурти, і трошки люду товчеться під сценою. Я вирішив пообідати і йду до торгових яток з якимсь чуваком, якого всі друзі кликали "Емо". Ціна на вареники його дещо збентежила, і він подався деінде взяти собі мівінки. Мені ж фастфуд осточортів ще на молодших курсах, тож тепер я зазвичай їм щось більш годне.
Тримаю в руках одноразову тарелю з варениками і розглядаюсь навколо. Вільних столиків повно, але сидіти самому на фесті? Пробігаю поглядом по людях. Он сидить собі парочка, схилившись одне до одного, cansel. Он якихось два дядька з пивом, cansel. Он жіночка когось наче чекає, cansel. А он двоє дівчат. Accepted.
— Привіт, тут не занято? — питаю я і паркуюсь на стільчик.
Машу з Володимир-Волинського і її подружку я бачив ще скорше коло сцени, а от тепер за обідом познайомились і мило поговорили. До слова, вдома я не такий спонтанний, та зараз у мене спрощений режим. І це дуже добре, бо такі начебто прості моменти потім стають основою приємних спогадів літа. А спілкування часто продовжується — відстань в наші часи вже нікому не заважає.
До слова, Бандерштат в наших краях досі має імідж люто правого фесту (мабуть через попередні роки), і дехто з людей аж остерігався сюди їхати. Мене ж, як звичайного українця пристойного вигляду, неприналежного до якихось організацій чи течій, наявність правих зовсім не бентежить, але їх ітак було порівняно мало. Помічав їх трохи на виступі Кому Вниз, бачив навіть старшого чоловіка в костюмі СС "Галичина", але на тому й все. А загалом, молодь типічно фестивальницька, компанійська і розмаїта, з екземплярами різноманітних субкультур.
ЛОКАЦІЯ
Та цього було недостатньо. На третій день в обід я і Вася надовго поїхали в місто, заодно вирішивши купити квитки додому: спочатку на залізничний вокзал, потім на автостанцію, а тоді вже лазити центром. Луцьк виглядає цікаво та старовинно, але просторіший за вузенький Львів. На перший погляд здається дуже маленьким, хоча коли довелось добиратись з вокзалу до АС-2 нашого напрямку на околиці, то зрозумів, що він трошки більший. Досить довгий навіть центральний проспект Волі, де ми гуляли потім, – він в кінці увінчаний майданом з театром і пам'ятником Лесі Українки, а ще там є сонячний годинник. Находившись вулицями, наостанок ми собі лишили основну туристичну принаду Луцька.
ЗАМАЛЬОВКА #5. ТУТ БУВ ЛЮБАРТ
Луцький замок, також знаний як замок Любарта, бачив кожен, хто тримав у руках 200гривневу купюру. Але то зовсім не те, що в реальності — в реальності він дуже вражаючий.
Замок вкрай старовинний, але добре збережений. І ще й здоровенний: грубі цегляні стіни формуть великий трикутник, а по кутах стоять три могутні вежі — В'їзна, Стирова і Владича. (Є ще, правда, четверта вежа Чарторийських зруйнованого Окольного замку, але того ми не знали і там не були). На подвір'ї і всередині приміщень багато різних експозицій: можна подивитись на гармати і зброю, оглянути стародавню в'язницю; є книжковий та художній музеї і навіть оригінальний музей дзвонів. Посеред двору колись стояла церква Іоана Богослова, а зараз там розкопи і проводяться екскурсії — ззовні вона виглядає дивно, немов закопаний в землю храм.
Та ні туди, ні на верх В'їзної вежі потрапити нам не вдалось — не дочекались. Зате все решта ми оглянули донесхочу, і можу сказати, що Луцький замок чудесний. Єдине що видається не таким привабливим, то це вид на міський базар, розташований прямо під стінами, чиї пістряві дахи є аж ніяк не найкращим пейзажем. Хоча якщо споглядати з мурів в інший бік, на зелену долину річки з полями, то можна легко перенестися в уяві в глибоке середньовіччя.
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ
Квитки наперед ми брали дарма, тай добиралися сюди дарма – всі місця вже були зайняті, адже автобус приперся запакований ще з-під вокзалу. Я трохи постирчав у проході, а тоді всівся на звільнене крісло біля водія. Через широке вікно сліпило сонце, але майже всю дорогу я успішно проспав. Бандерштат сильно мене вимучив, та залишив по собі море неперевершених вражень та нових знайомств, і навіть вийшовши на львівську землю, думками я витав ще там.
Немає коментарів:
Дописати коментар