неділя, 16 червня 2013 р.

Зашків 2013. Фестивальний звіт

Бажано зауважити! Фестивальний звіт написаний перш за все для збереження власних спогадів. Попри спробу різнобічного тверезого огляду, відгуки залишаються суб'єктивними. Щоб не гаяти дарма час на враження цілком іншої по духу людини, попередньо рекомендую ознайомитись з моїми вподобаннями – кожному своє. Тим, кому той світогляд виявиться близьким, можливо, буде корисним і даний звіт.

ЩО? ДЕ? КОЛИ?


  • Що? Фестиваль "Зашків – земля героїв".
  • Де? с.Зашків, Жовківський р-н, Львівська обл.
  • Коли? 14-16 червня 2013р.

КАРТИ


Львів-Зашків. Карта доїзду.

Карта доїзду автомобілем на фестиваль Зашків.
Львів-Зашків. 19км.

Фестиваль Зашків. План-карта 2013.

План-карта фестивалю Зашків і суміжних локацій.
Позначено об'єкти, згадані в звіті.

* Натисніть зображення щоб збільшити. Переглянути в Google Maps: карта доїзду, план-карта.

ДОЇЗД НА ФЕСТИВАЛЬ


В Зашкові я вже бував багато раз. Та все одно збирався з відчуттям новизни. Тепер я хотів не суто вишколу, тусовки з друзями в лісі, чи депресування в наметі, як воно складалось в попередні роки. Я поїхав з наміром оцінити його загалом як фест, нагадати вже бачене, зауважити щось нове, чого раніше не помічав.

Зранку 15 червня я з Іваном типічно добрались до Львова та відразу сіли в зашківську маршрутку, під мостом на Чорновола. Ціна проїзду в районі кількох гривень, настільки мізерна, що паперу в кишені наче й не меншає. Завжди напакована вщент фестивальниками і душна як крематорій, цього року вона інакша. Ми навіть сидимо, це геть дивно. Маршрутка зупиняється посеред села, біля музею Коновальця, хоча іноді їде в сусіднє попри сам фест. Та ми сходимо тут, щоб зайти в чи не єдиний магазин (інших і ближчих ніколи не бачив) закупити хоч трохи їсти. Бо спромоглись взяти з дому лиш по пару канапок, шо вкрай мало як на хлопа, і це треба виправити.
ЗАМАЛЬОВКА #1. ТРОШЕЧКИ НАЦИЗМУ

Маленький магазин переповнений, з-за спин видно далекий прилавок з простенькими продуктами. Шум і духота. Я передумав щось брати і тікаю надвір.

Ззовні на дверях приклеєний постер фесту. Від нічого робити я розглядаю його. Зашків проходить під гаслами без тютюну/алкоголю/наркоти і без тоталітарних ідеологій. Втім, вони так і лишаються лиш позначками на папері, та порушуються повсюдно. Перекреслена свастика геть видерта з постеру, натякаючи, що правизни буде вдосталь.

Від неасфальованої дороги стоїть пилюка. Віддалік за столиком сидять місцеві дядьки і гасять серед дня водяру, обговорюючи долю держави. Трохи чую їхню розмову.

— Та ті жиди вже отуво сидять, — з серцем видає старий, — всьо курва покрали!

— Но, — каже ще хтось. Всі ствердно кивають, — порозкрадали! Ніц нема. Та жиди, хто ше.

— І москалі, — зашліфовує думку інший мужичок.

Є в наших людей паскудна риса — винити всіх, але не себе. Морально важко визнати, що це ти пробухав своє життя і спустив його в канаву. Може почни з себе? Не кради сам. Не дивись мимо, коли крадуть близькі. Не давай красти чужим. А там, дивись, і до тих жидів колись дойде. А то всі би піднімали країну, та дупу з лавки не кожен може підняти. Українець краде в українця, а винуваті жиди. Отака фігня, малята.

...Нарешті виходить Іван і перериває мої думки. Він знатно затарився — взяв воду і вафельки. Тут же їх розпаковує і дає одну мені. Ми розвертаємся і йдемо в бік фесту.

Це Зашків. Він такий. На тому перший з фестивалів 2013го оголошується відкритим.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ


Ціна.
Безкоштовно. Цілковито безкоштовно. Бюджет, включно з дорогою і їжею, не дотягнув і до 50грн. з чоловіка.

Територія, контроль, охорона.
Уся інфраструктура на краю села, біля озера, майже ніяк не обгороджена. За всі роки мене ніхто не зупиняв, нічого не перевіряв, і цього разу теж, от і добре. Контроль за дотриманням отих правил, що в гаслах, покладається на добру волю відвідувачів. Теоретично, схоже що заборони мали діяти лиш на території фесту, а в лісі займайся чим тобі любо. Та практично, кілька раз я бачив здаля курящих під самою сценою, тай смітники завалені специфічною склотарою по саме нікуди. Охороняє дійство міліція, що завжди смажиться край дороги в одній-двох патрульках, і волонтери різних організацій.

Наметове містечко.
Я та Іван приїхали вдвох і без нічого, абсолютно не дбаючи, де дінем ніч. Але не встигли дойти до фесту, як зустріли Яшу з Оленкою. Фестивальні друзі – це чудово. Яша мав свій намет, і проблема тут же зникла. Ми пішли скинути свої нехитрі речі, щоб ще більш вільно провести день.

Наметове містечко, як завше, на траві під самою сценою і розбите на загороджені шматки землі. То для організацій, що прилучились до творення цього фесту. Для простих смертних заплановано місце далеко збоку. Ну і можна йти на пагорби та в ліс, що розкинулись горою навпроти, вони теж вже рясніють всеможливими прапорами і заполонені людом.

Але Яша "вдарив палатку" як він каже, просто посеред секції Свободи. В них був відгороджений величезний шмат землі, а людей не так густо, тож половина стояла пусткою. Тай місце рівнесенько проти сцени, звідки прекрасно її видно. Спочатку юні друзі хотіли нас вигнати, тож довелось говорити з кимось старшим. Але люди виявились культурні та адекватні, потім ніхто більше нас не чіпав – єдине що попросили не бухати і не смітити, що цілком справедливо. Загалом, про наявні в Зашкові громадські організації цілком позитивне враження, конфліктів в нас ні з ким не було. Особливо радує якась ГО (здається "Молодь за зміни"), що варить казан куліша і роздає всім нахаляву. Для таких хардкорних персонажів як я, то дуже корисна деталька.

Сцени і звук.
Сцена в Зашкові одна, позаду неї озеро, а спереду – велика галявина. Її добре видно і чути навіть з пагорбів, що височать трохи далі. Можна спокійно слухати музику аж там. Ну а нам взагалі близенько, хвилина – і ти вже в самому серці фесту, в натовпі під нічною сценою.

МУЗИЧНА ПРОГРАМА


Поки сцена потрохи набиралась життя, поки під спеку йшли виступи народних колективів, стандартні привітання та промови чиновників, ми постарались використати інші принади Зашкова. Та й удень слухали щось на фоні, але цілком поринути в музику зібралися вже навечір. Наших прибуло ще троє, компанія стала вже немала, хоча відриватись ходили не всі.

Гідно і якісно, перш за все, відіграв Веремій. Я чув цей гурт ще скорше, здається тут же в Зашкові, коли вони ще виступали в джинсах та светриках, як ото молода команда.) Я запам'ятав Веремій по вкрай проникливій мелодичній пісні про скам'янілу ріку, мені аж якось дуже шкода стало тоді Либідь. Тепер же вони колоритно виглядали, тай грали впевненіше і драйвово. То не був просто виступ, аби відіграти, то був екшн. Давно я так не відривався під сценою.
ЗАМАЛЬОВКА #2. СЛЕМ ПІД ВЕРЕМІЙ

Голосно і металево лунає музика, щось то з швидким ритмом, то спокійними мотивами. Здається, та ж "Кам'яна Ріка". Або "Йди на зорі". Під сценою вже твориться місиво, великий невпинний слем. Вкрай гідний слем — жорсткий і суворий, з купою дужих хлопців, але водночас по-братськи добрий. Нікого не топчуть, ніхто не бикує, всі знають що це і навіщо, чується повага один до одного.

Йде спокійна частина пісні, але коло не розходиться. Я пом'ятий, шукаю поглядом Івана, але натовп вже великий і його не видно. Тут мелодія переходить до запекло швидкої, і знов все довкола накочується як лавина. А світло... Воно високочастотно блимотить в такт і дає неймовірний цікавий ефект. Буває, відео гальмує і йде ривками. Отак зараз іде реальність — покадрово, я бачу рух окремими картинами і аж зупиняюсь, щоб прийти до тями.

Далі грав ОтВінта. Досить цікавий гурт, який я чомусь до цього не чув. Друзі навпаки, давно його знали, співали про бабу з кабанюрою чи "Дарма я наївся цибулі". Спочатку я, здохлий після слемів, валявся під наметом, але потім раз за разом ходив поспівати-пострибати з ними.

Вкінці вийшов Кому Вниз. Я люблю, коли гурти трохи різні, і то якраз той випадок. Могутність та епічність. Важка тягуча музика. Я деколи сходжу вниз під сцену, але в більшості сиджу під наметом і просто слухаю та дивлюсь на дійство. Те, що вони виступають пізно вночі, і знову геніальний світловий супровід додають грізної атмосферності.
ЗАМАЛЬОВКА #3. ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАТУ

— Старий, та йдем повідриваємся! — Яша наче трохи пропустив двіжу, а тепер його потягнуло.

То, наскільки я пам'ятаю, грає пісня "Хлопці з Бандерштату". Не тільки важка, а й ритмічна як марш. Івана десь нема, інших друзів шось не надто пре, вони вже лежать в наметі. Але я дивлюсь здаля на ту потужність і вирішую, що то треба бути там. Тож ми за кілька секунд збігаєм до сцени.

— Ого! Та то жесть... — каже Яша шось здивовано-незв'язне, і я зразу бачу чого.

Рух під сценою, здається, зовсім завмер. А довкола море людей, всі стоїть монументально непорушно і зігують. Не п'ять, не десять, не двадцять. Горять фаєри, зіги рясніють над натовпом, як пшениця в полі. Повно ультраправих бритоголових, але разом з ними стоять далеко інакшої зовнішності хлопці, дівчата, і так само вправно вітають пісню.

До слова, з правими ніколи не мав проблем ні тут, ні на подальших фестах. Під сценою вони все яро вирізняються, але звичайним людям якось не псують концерт. Тощо сильно жорсткішає слем, та це в плюс — він стає схожий на слем, на місиво з здоровими танками, а не на бабску пиханину.

Отакі хлопці з Бандерштату. Я ще поїздив немало, але такої високої нацконцентрації вже ніде не бачив.

ДОДАТКОВІ АТРАКЦІЇ


Зашків проводиться насамперед не як музичний захід, а як вишкольно-патріотичний. В п'ятницю, 14 червня, згідно програми мали бути ватра і перегляд тематичних фільмів. В суботу зранку – уже традиційний велопробіг, від пам'ятника Бандері в Львові до пам'ятника Коновальцю в Зашкові. Але ті цікаві дійства ми, на жаль, пропустили, оскільки виїжджали лише 15 червня. В цей день, здається десь по обіді, відбувались спортивні змагання. Я не брав участі, лише іноді спостерігав, а от Іван захопився тим надовго. Гирі, перетягування канату та інші силові розваги – то якраз його.

Після завершення концерту, вночі почала формуватись факельна хода. Ми довго вирішуєм, йти чи не йти. Коли я та Іван таки вибираємся (решта вирішує зависти в наметі), там вже повно людей з запаленими факелами. Я підходжу і питаю якогось пацика, далеко не правої зовнішності, де їх ще можна взяти. Він дивиться на мене трохи залитим поглядом і каже: "В Адольфа!", гигикаючи. Всьо ясно.

Ми просто йдемо з колоною, без факелів. Попри таке перше враження, довколишні люди цілком нормальні, щирі дівчата і хлопці, коло нас навіть сім'ї та діти. Хоча настрій якийсь не той. Після зборів коло садиби Коновальця, молитви націоналіста і загашення вогнів МНСниками, колона розбредається. Темно, холоднішає і наче чогось бракує. Я вже думаю про те, що п'ятеро наших друзів певно сплять як трупи, і місця в наметі на нас нема. Здається, помалу вивітрюється фестивальний дух.
ЗАМАЛЬОВКА #4. ПОДАЙТЕ МЕНІ НАБОЇ

Ми бредем вздовж озера, вже холодно і ніч. Під ногами чорнота, ліхтарика немає, тож по прим'ятій слизькій траві я в гадах йду геть незграбно. З далекої сцени ще лунає музика — то почалась українська дискотівка. "Ах, лента за лентою набої подавай..." — грає стара знайома пісня, здається у виконанні Чубая.

Назустріч потоку, зі сторони фесту прямує група громадян нефестивальної зовнішності. Вони йдуть шумно і трохи зашироко, неохоче пропускаючи поодиноких людей. Втискаючись мимо, я чую, що вони діляться враженнями про пісню, і ненароком ловлю шматок вагомої альтернативної думки.

— Єбать музон.

— Да я бля тоже тіки шо такі лєнти пускав, шо то пизда.

— Пизда нахуй. — підсумовує ще один, решта ржуть.

Мені одразу якось згадуються слова дядька-алкаша з-під зашківського магазину. Не схоже, щоб оце пройшли щойно ті жиди, що всьо крадуть. А може, це були приєжжі москалі, які тут насміхаються з повстанських пісень? Наврядчи. То наші, рідні експонати. З самого Зашкова чи сусідніх сіл. Звідти, звідки й той Коновалець. Такі самі українці, то що трохи інші. Просто хтось ту Україну любить і бореться за неї, а хтось бухає, ригає і рже. Нащо шукати жидів-москалів, якщо за сусіднім парканом бидло?

ЛОКАЦІЯ


Прохолодним раннім ранком чи пекельним полуднем, коли музика не тішить вухо і фест не пропонує тобі своїх розваг, багато вирішує локація. Тож тут у Зашкова в рукаві є пару крупних козирів.

Озеро – то для мене вже його візитна картка. Здоровенне і широке, воно немов центр фесту, помітне з усіх усюд. Здаєтся, приватне, і строгі таблички довкола кажуть аж ніяк не "Ласкаво просимо". Але ніхто і ніколи на ділі не зможе заборонити купатись в червневу спеку величезному натовпу. Коли ми одного року спали на березі, нас пробував вигнати якийсь чоловік. Ще колись місцеві дядьки щиросердно запевняли, шо там зливають шось вкрай злісне, і в воді водяться "білі хробаки", що можуть "залізти під шкіру" (моя шкільна біологія прокашлялась, але я не спорив, покивав і з розбігу пішов у воду). Було, що якийсь рибак просив нас звалити, бо він заплатив гроші, а йому всю рибу гонять. Але ми купались завжди. От і цього року вдень стирчимо в воді, скачем з дамби і женем спеку геть драним віником.

Тутешні околиці вже знаю непогано. Вище є джерело, де можна набрати води. Ще вище стримлять пагорби, з яких відкривається чудесний краєвид – широкий і розлогий, немов з висоти пташиного польоту. Хоч і бачив його неодноразово, цього року ми знов там гуляєм, показуєм Оленці локації та заодно згадуєм минуле і шукаєм якісь знайомі лиця.

Саме село Зашків звичайне – церква, залізнична станція і багато хат. Єдине, куди можна піти в рамках культпрограми, то музей-садиба Євгена Коновальця. Як не сумно, але велика біда юних націоналістів – це невігластво. Часто, спитавши "Друже, а що конкретно зробив Бандера, а що Шухевич?", ти почуєш що то "Герої України" і "Патріоти своєї землі" і тисячі подібних фраз щонайзагальнішого змісту. Якщо туди додати ще Коновальця, стає геть тяжко-важко. Я, звичайно, теж далеко не знавець і не відбубоню всі їхні біографії. Але хоча б ключові моменти бажано знати. Саме з музею я зарубав собі окремі віхи з життя Коновальця, наприклад, як лави Січових Стрільців чи обставини смерті.
ЗАМАЛЬОВКА #5. НАШ НЕДОТОРКАННИЙ

Цього року я з Іваном вирішуєм ще раз зайти в музей, трохи підновити знання. Це невелика, одноповерхова традиційна хата, де жили Коновальці. Ми оглядаєм фото і речі, ходячи з кімнати в кімнату. Попри мізерну ціну квитка, людей аж нема, тож музейна працівниця розказує якісь цікаві деталі, показує дуби на подвір'ї, посаджені батьком для кожного сина.

Ми стоїмо в передостанній кімнатці, сперечаючись про Донцова. Десь зі входу чути багато голосів — то немала компанія солідних мужчин, вони вітаються з музейниками і, розмовляючи, проходять на оглядини. І тут мені прорізає мозок діалог:

— Вибачте, але в нас тут вхід платний, дві гривні.

— Ну тоді з вас дві гривні за то, шо поздоровались з депутатом.

Фейспалм... Тройний фейспалм. Я дивлюсь на Івана і по лиці бачу, що він думає те саме. Це, звичайно, був такий жарт і вони далі весело говорили. Але збоку воно сприймалось гидотно і гордовито. Можливо трохи образливо, коли ти піднявся так високо, а ті людиська досі тебе не впізнають на вулиці. А може, чоловік заспонсорував на фест купу грошей, а тут з нього ше хочуть. Не мені, що приїхав халявно повідриватись, судити серйозних персон. Але собі враження я маю право скласти. І воно далеке від захвату.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ


В ту ніч, коли я та Іван вернулись до намету після факельної ходи, все пішло за очікуваним сюжетом. Наші друзі майже спали, а коли втиснулись ше ми двоє, місця стало невимовно мало. Я лежав боком, то правим, то лівим, але так і не заснув, бо все затерпала рука. Рано-вранці, коли от-от зійшло сонце і досі віяло холодом, фестивальне поле виглядало пустельно мертвим, ніби знищений навалою табір. Ми всі, окрім Яші з Оленкою, оперативно зібрались на електричку. Я теж пігнав, хоч і мав бажання люто виспатись. Програма скінчилась, і потім добиратись назад з неосяжним натовпом я яро не хотів.

Людей на станції було не пекельно багато, але чекали ми довго. В мене трохи порушилась просторова орієнтація, і я дуже здивувався, що електричка їде справа. Змучений, невиспаний і покоцаний, я куняв та майже не теревенив ні з ким, дивився у вікно. Довкола панував настрій завершення – коли ніби добре, бо було захоплююче і весело, але й трохи сумно, бо вже скінчилось. Та я швидко з ним справився. Я знав, що то лиш початок крутого літа.

ВИСНОВКИ


Зашків-2013 протривав для мене одну безсонну добу – від ранку 15 червня до ранку 16 червня. То був четвертий мій Зашків, не враховуючи першого вишкільного табору, і був він проведений гідно. Як і всі роки, у фестивалю формат близький до патріотично-виховного та спортивного, з явним ухилом до націоналізму та мілітаризму – це його дещо вирізняє з-поміж інших. Цього року неабияк порадувала музична програма – як якісні потужні гурти, так і активна брутальна публіка. Завше прохолодне озеро та краєвидну місцевість я ще з перших відвідин вписав у суттєві плюси, і зараз вони ніде не поділись. Щодо негативу, то елементи бидлоства та прояви безкультурщини помітно одиничні, вони абсолютно не варті того, щоб пропустити мимо таке дійство.

Немає коментарів:

Дописати коментар